"Володимир За¦ць. Втеча (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

гостях... Нi! Хай собi сидить на кухнi. Неандерталець якийсь, а не
сучасна людина. А чого варта шия! Як вона ранiше не помiчала цiєї
червоної, порослої густою щетиною шиї?
Мишко жалiв дружину, вважаючи, що вона перебуває в полонi
емоцiйностi, що вона, як i бiльшiсть людей, покiрна виконавиця диктату
пiдсвiдомих потягiв, з котрими - слiпими й злiсними - можна впоратися
спiльно й тiльки при максимальному напруженнi всiх зусиль.
Якось вiн спробував пояснити цю свою думку, але та спроба
викликала такий напад лютi, що йому й слова десь подiлися.
- Ти! Ти-и! - вигукнула Маша, стискаючи кулаки й спопеляючи його
очима. - Знову свої нiкчемнi жалощi! Праведник нещасний! Самоук
заплiшений!
I Мишковi бiльше не хотiлося їй пояснювати.
А тепер вiн сидить на кухнi, гортаючи журнал i неуважно
дослухаючись до того, що робилося в кiмнатi. Веселощi були в розпалi;
покриваючи хрипкий голос магнiтофонного барда, лунали вибухи смiху.
Певне, що то вже Валерка потiшав публiку анекдотами.
Почулися стрiмкi кроки, й до кухнi зазирнула розчервонiла дружина.
- Чого сидиш, наче гриб? - Вона промовила цi слова гак, мовби
подала милостиню; проте усмiшка миттю злетiла з її обличчя, погляд
став пильнiшим. - Iди! Гостi хочуть бачити господаря. Тiльки дивись
менi, щоб без коникiв. Не псуй людям настрiй.
Мишко, зiщулившись i згорбившись, рушив услiд за дружиною.
Ввiйшовши до гостей, вiн старанно їм посмiхнувся i сiв, аж завмер.
Руки склав на колiнах, а погляд втупив у пiдлогу.
- Ось послухай, що твоя жiнка розказала, - прискаючи смiхом,
озвався Валерка. - В її класi один учень написав у творi: "Маленьких
людей, яких колись описували Гоголь, Достоєвський i Чехов, тепер
немає. Всi вони виросли, бо акселерацiя..."
Мишко силувано реготнув, йому додумалося, що маленькi люди люблять
смiятися з iнших маленьких людей. Тодi вони самi собi видаються
бiльшими. А втiм, з великих людей вони теж смiються, намагаючись таким
чином принизити їх до свого рiвня.
- Валерко, ану, пiдкинь ще анекдот, - попросив Славко Кочергiн i
якось багатозначно пiдморгнув при цьому.
- Нi! - весело й натхненно вигукнула господиня. - Спочатку всi
вип'ють! Мишко, ти чого не наливаєш гостям?
Мишко налив. Гостi випили.
Валерка, настромивши на виделку масний маринований грибок i
розмахуючи ним, почав:
- А оцей не чули? Менi давно розказали. Цiкавий такий випадок...
Ну, дiло було так. Приїжджає чоловiк з вiдрядження, а дружина, звiсно,
в цей час...
Мишко з болiсним напруженням переводив погляд з одного гостя на
iншого. Оповiдач смакував подробицi й жваво жестикулював, решта
розумiюче всмiхалася, наперед вiдгадуючи розв'язку. Валерка, скорчивши
вiдповiдну фiнальнiй сценi анекдота гримасу, закiнчив розповiдь;
гримнув регiт. Мишко спiймав на собi контролюючий погляд дружини, але
не засмiявся, як усi, а спохмурнiв. "Ну чому, чому вони смiються? -
болiсно думав вiн. - Нiчого ж смiшного нема!" Йому було шкода