"Володимир За¦ць. Втеча (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

ошуканого чоловiка, соромно за нечистi жiнчинi справи.
- Ти не зрозумiв? - шарпав Мишка за рукав Сашко, а сам аж
заходився од смiху. - Розумiєш, коханець вилазить iз шафи, махає
руками й каже: "Ти що, молi не бачив?"
Мишко висмикнув руку, пiдвiвся й вийшов. Веселощi за столом почали
пригасати.
- Чого це вiн якийсь похмурий? - з образою в голосi спитав Славко,
поправляючи краватку й застiбаючи пiджак.
- То ще нiчого, - пiдпустила шпильку Сонька, - бувають ще гiршi.
П'яндиги, примiром.
Славко натяк на п'яниць чомусь сприйняв на свою адресу, геть
образився i, з гуркотом вiдставляючи стiльцi, став вибиратися з-за
столу.
Валерка, ображений нерозумiнням анекдотiв, рушив за ним.
Сонька встала, недбало закинула на плечi яскраву кашемiрову хустку
й з удаваною прикрiстю сказала:
- Ну, коли вже чоловiки збираються, то й менi пора...
Даремно Маша, блiда вiд приниження, веселим, але тремтливим
голосом умовляла гостей лишитися. За чверть години, навiть не випивши
"на коня", всi розiйшлися.
Мишко, вiдчуваючи за собою провину, зачаївся на кухнi.
Коли дружина люто загримкотiла посудом, прибираючи зi столу, вiн
тихенько пiдiйшов до неї й видихнув:
- Машо... Чуєш, Машо? Невже ти не розумiєш?..
- Тепер я розумiю все! - вiдрубала вона, не обертаючись.
Криця в її голосi додала Мишковi ляку, i вiн, намагаючись
компенсувати промашку, запопадливо кинувся наводити на столi лад.
Проте дружина проiгнорувала старання винуватого чоловiка, не помiчала
навiть його самого, дивилася кудись крiзь нього, не ронячи й слова.

Чутки про те, що Маша покинула Михайла, були найрiзноманiтнiшi.
Багатьом було невтямки: чому? Мишко не п'є, не курить, за чужими
спiдницями не волочиться. З будь-якого погляду - серйозний чоловiк,
якраз для сiмейного життя створений. Дехто на таку балачку
заперечував: а хто його знає? Хiба в чужу душу зазирнеш? У тихому
болотi...
Найзлiснiшi плiткарi метикували так: що вiд нього перегаром нiколи
не пахло - то ще нi про що не свiдчить. Морфiй вiй собi колов. Ось що!
Так, так! Натуральний вам опiй. З брудного шприца просто через холошу
- в стегно. Певне, вiд того й ходив весь час, мов не всi дома...
Мишко якраз був на чергуваннi, коли дружина пiдiгнала пiд будинок
машину "Трансагентства", поспiхом, переплачуючи вантажникам, винесла
з квартири все нажите за сiм лiт подружнього життя добро i перебралась
до матерi на новий житловий масив.
А Михайла на чергуваннi раз по раз проймала холодна, зловiсна
тривога. Його чутливiсть зростала буквально щогодини. Йому ставало до
болю шкода навiть метеликiв, що розбивались об вiтрове скло
автомобiля, перетворюючись на молочно-бiлi плями з грубими променями
бризок навсiбiч. Михайло спостерiгав, як з вихлопних труб автомашин
виривалися сизуватi, закрученi в спiралi струменi диму, i вiн увiч