"Володимир За¦ць. Втеча (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

й ледь виставивши наперед худу ногу. - Як завжди - часу не було.
Ледар! Женька - той до двадцяти карбованцiв за нiч заробляє.
- Машо! Машо! Та це ж сором - "гракiв" ловити. Все одно що
спекулювати!
Маша раптом згадала, що сьогоднi має прийти Надiя з трикотажного
i принести нарештi те, що давно обiцяла. I всього тiльки на
п'ятнадцять карбованцiв дорожче, нiж у магазинi! У Машi пропав iнтерес
до розмови, вона спокiйно, аж байдуже спитала:
- Їсти будеш? Борщ є, вареники...
Михайло мовчав, щоку йому часто сiпало, вiн дивився на дружину
гнiвним поглядом.
- Як хочеш. - Маша знову позiхнула, блиснувши золотими зубами. -
Борщ на плитi, вареники на балконi... Ага, ти не забув, що в нас
сьогоднi гостi?
Михайло не вiдповiв.

На сьому годину почали сходитися гостi. Прийшла пара Кочергiних -
обоє галасливi, гладкi, з масивними золотими перснями на товстих
пальцях; вони обоє любили добре випити i закусити. Славко Кочергiн
працював на овочевiй базi, здається, був заступником завiдуючого. Його
дружина Соня - вища за чоловiка на пiвголови i чи не вдвоє товща од
нього - не працювала нiде. При будь-якiй нагодi вона трагiчним голосом
розповiдала, що всю себе, все своє життя вiддає вихованню
одного-однiсiнького пречудового, незрiвнянного синочка Ернестика.
Слухали Соню розумiюче i спiвчутливо кивали головами: добре знали, що
всi її слова - суща брехня. Ернестик пiсля урокiв залишався в групi
подовженого дня i приходив додому ввечерi, водночас iз турботливою
мамусею, яка поверталась пiсля обов'язкових вiдвiдин перукарень,
педикюрних кабiнетiв, масажиста й цiлої низки крамниць, починаючi з
ювелiрної.
- Татусю! - втомлено зверталась вона до чоловiка, лаштуючись у
робленiй нозi на диван. - Перевiр уроки у сина. А я вiдпочину трохи.
День сьогоднi видався важкий...
...Прийшов Валерка Лебедєв - син двоюрiдної Машиної сестри. Вiн
звивався всiм тiлом i вульгарно похмикував, певне, вважаючи, що саме
така поведiнка найбiльш пасує джентльмену. Валерка тицьнув квiти
господинi, по праву давнього друга чмокнув Соню в щоку й мiцно потис
руки чоловiкам. При цьому вiн мовби мiж iншим повiдомив, що "мазер" не
прийде - "за п'ять хвилин болячка торохнула". Тут же Валерка
перекинувся увагою на дитину, демонстративно виявляючи родиннi
почуття. Наспiх про щось запитав Свiтланку i навiть не став чекати
вiдповiдi.
Мишко зрiдка виходив з кухнi, вiтався з гiстьми, брав у жiнок
пальта i з полегкiстю вертався на кухню. До кiмнати вiн не йшов, бо
знав, що дружина соромиться його присутностi, їй було нiяково за його
професiю, за його "невмiння жити", за недорiкуватiсть у розмовах. Мата
соромилася, що вiн такий незграбний тiлом i чутливий душею; вона
паленiла, коли чоловiк усмiхався своєю дитинною нiяковою усмiшкою. Це
видавалось їй майже непристойнiстю.
У повсякденнi Маша ще якось терпiла цi Михайловi риси, але при