"Павло Загребельний. Диво (Укр.)" - читать интересную книгу автора

здалеку кивнула чи то всiм одразу, чи тiльки iнженеровi, який все ж таки
був хоч трохи ┐й знайомий, i рiшуче попростувала до столика коло вiкна.
Подруга пiшла за нею.
- Ви пробачте,- сказала, наближаючись до них, художниця,- i не
подумайте, що ми нахаби. Але справдi - жодного мiсця. А нам би хотiлося
хоч трохи зiгрiтися.
- Всi слова зайвi! - пiдхопив iнженер. - Сiдайте поки що на мiй
стiлець. Я миттю роздобуду для вас усе, що треба!
Вiн .побiг кудись у дим i гамiр, художниця посадовила на iнженерiв
стiлець свою подругу, а сама стала коло вiкна, вигiдно вирiзняючись на
його темному тлi.
- Берiть мiй стiлець! - похопився лiкар.
- Дякую. Я пiдожду,- сказала художниця. Вона чомусь дивилася на Отаву,
так нiби мовчки запитувала: "А ти чого не запропону║ш дамi стiльця?" - i
вiд цього нiмотного запитання на Отаву найшла дивна затятiсть. Вiн, хоч
спершу хотiв зробити те саме, що й лiкар, тепер ще мiцнiше вмостився i
послав художницi так само нiмотну вiдповiдь: "Якого чорта! Могла б собi
пошукати мiсця деiнде!" Сам не знав, чому його дратувала ┐┐ присутнiсть,
але вдiяти з собою нiчого не мiг.
Повернувся iнженер з двома стiльцями в руках, за ним iшла кельнерка,
яка несла каву для обох жiнок i пляшку коньяку.
- Прошу,розкланявся iнженер,- каву ми вже п'║мо чотири години, отже,
кава тiльки для дам. Щоправда, коньяк ми теж пили, але гада║мо, дами не
вiдмовлять нам у при║мностi випити разом з нами.
- Якщо ви вже такий галантний,- сiдаючи, сказала художниця,- то хоч би
запитали нас про нашi бажання.
- Читаю по очах,- бадьоро потер долонi iнженер.
- Ви, мабуть, училися цьому в солдата Швейка,- посмiхнулася художниця.-
Вiн це робив напрочуд вдало. Щоправда, з офiцерськими дружинами.
- Вiн чита║ тiльки Фолкнера,- обiзвався Отава,- до того ж - в
оригiналi.
- Так? - повернулася до нього художниця.- А ви?
- А я тут нi до чого,- сказав Отава i вмочив губи в чарку з коньяком,
хоч пити й не хотiв. Просто хотiлося, аби художниця вiдчепилася вiд нього.
- Вiн чита║ тi║ю мовою, якою йому потрiбно,- гордо повiдомив лiкар,
який мiг бути великодушним навiть там, де йшлося про завоювання симпатiй
жiнки.
- I що ж ви чита║те? - не вiдставала вiд Отави художниця.
- Спитайте нашого поета. Читання - його спецiальнiсть,- вiдбуркнув
Отава.
- Ми з Дiмою знайомi ще по Москвi. Я приблизно знаю коло його
зацiкавлень,- вiдповiла художниця.- Ти не обража║шся, Дiмо?
- Сi-сi! - вiдповiв поет.
- Москва - велике мiсто! - зiтхнув лiкар, переживаючи за свiй
невеличкий обласний центр, де була його клiнiка.
- Центр,- розвiв руками iнженер i пiднiс келишок,- прошу, за
прекрасних дам, якi живуть у самому серцi нашо┐ Батькiвщини, i за ┐хнi,
отже, серця.
- Ви що,примружилася художниця,- лiкар-кардiолог?
- Нi, лiкар якраз я,-знову кинувся на виручку лiкар,-а вiн iнженер. Мiж