"Павло Загребельний. Диво (Укр.)" - читать интересную книгу автора

iншим, з групою товаришiв... на державну премiю...
- Ага, група? Один з сошкою, семеро з ложкою? - Художниця засмiялася.
Але iнженер не образився.
- У нас справдi колективна робота,- сказав вiн,- але давайте не про це.
Ми тут вiдпочива║мо. Так давайте ж! За Москву i ┐┐ людей ми випили. Тепер
я пропоную за Ки┐вi Прекрасне мiсто!
- I велике мiсто,- додав, зiтхаючи, лiкар.
- А хто з Ки║ва? - спитала художниця.
- Отава,пояснив iнженер,- i народився в Ки║вi, i вирiс, i батьки, i
дiди - всi з Ки║ва, ще, мабуть, вiд князiв.
- Росли, як отава,- сказав Отава.
- То це ви там усi куполи золотом покрили? - спитала художниця.
- Без золота не можемо,- тим самим вiдповiв ┐й Отава,- це вже в нас у
кровi. Спимо тiльки пiд золотими покрiвлями, як далай-лами.
- Не знала, що потомственi кияни такi,-вдавано злякалася художниця.
- Якщо пити, то давайте.- Отава вже й зовсiм став сердитий. Все ж таки
якийсь бiс штовхав його сьогоднi пiд ребро i весь час спонукав на хлоп'ячi
вихватки.
Художниця випила, налила ще келишок i знову випила без тосту, ┐┐
подруга злякано ворухнулася на сво║му стiльцi.
- Тайко,сказала вона до художницi,- тобi ж не можна так багато пити.
- А хiба це багато? - засмiялася художниця i знову налила собi. Раптом
вона помiтила, що чиясь рука накрила келишок. Вона пiдвела очi, то була
рука Отави.
- Що це ма║ означати? - спитала суворо художниця.
- Раз вам не можна, то навiщо?
- А звiдки ви зна║те, що не можна?
- Ну, сказала ваша подруга.
- Мiж iншим, ┐┐ звуть Лiна, i вона декоратор з Великого театру.
- При║мно, але однаково ви не пийте бiльше,- Отава наполягав, дедалi
бiльше дивуючись свойтiоведiнцi.
- А яке вам дiло? - художниця гнiвалася вже навсправжки.
- Та┐со! Сi-сi! - нагадав про себе поет.- Зверни увагу на свого
давнього знайомого. Я хотiв би тобi...
- Ти менi не подоба║шся,- обрiзала його художниця,- i прекрасно зна║ш
про це!
- Ну, тодi...- Поет заховав руки пiд стiл, нюхнув навiщось iз випито┐
чарки i притишеним, як завжди перед читанням вiршiв, голосом сказав: -
Тодi я прочитаю вам усiм вiрш. Але прошу уваги! Ви ще мене не зна║те! Якщо
я прошу уваги, то це серйозно! Чу║ш, Тайко! - I, не чекаючи нiчи║┐ згоди,
вiн заплющив очi й почав:
Якщо ти прокинешся рано-вранцi...
Бiс i далi штовхав Отаву пiд бiк i доштовхався вже до того, що Отава,
не даючи поетовi змоги прочитати наступний рядок, квапливо процитував:
Серед бiлого сум'яття простирадл i подушок...
- Серед бiлого сум'яття простирадл i подушок,- повторив поет, вдаючи,
що не помiтив Отавино┐ вихватки'.- Iснiгова бi-лiсть рiзоне тобi в очi...
- I ти задихнешся вiд крижаного холоду самотностi...- мерщiй встряв
Отава.
Художниця звела на Отаву просвiтленi вiд стримуваного реготу очi. Вони