"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Так як же оце? Погано вчать?
- Кажу ж вам, що й нудно, i погано, й марно. Вони тiльки й думають, як
би ┐м грошi виплатили, а ми дума║мо, як би хутче нас на волю випустили...
Чого ж ви задумались, бабусю?
- Та то, серденько, що грошi брали за тебе добрi, а вчили погано. Що ж,
як ти далi i все позабува║ш?
- Чи подоба ж се, бабуню? Бог iз вами! Як же б то мiж гостями або в
гостях позабувати музику, або танцi, або хоч би й мову французьку?.. А про
ту заморську нiсенiтницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала,
та й зовсiм-таки не знаю. Цур ┐й!
- А як же часом хто в тебе спита║, як там тi┐ зорi по небу ходять,
абощо? Люди й осудять зараз: вчилася, та й не тямить!
- Та що се ви, бабусю? Та се я тiльки вам призналась, що не знаю, а
чужi зроду того й не дошимраються, нехай хоч цiлий день питають. Я зо
всього викручусь, iще й ┐х оступачу, - он як, бабусю! Хочете, я вам
заспiваю? Слухайте!
I заспiвала, затягла, - наче те║ срiбло пересипа║ться. Стара ┐┐
цiлувати: "Серденько мо║! Втiхо моя!" А панночка до не┐ ласиться та
просить:
- Купiть менi, бабусечко, по новiй модi убрань хороших!
- Про се не турбуйся, дитя мо║. Буде в тебе всього. Ти в мене будеш
царiвна над панночками!
Ми, дiвчата, iзгляду║мось: чого там панночки нашо┐ не навчено! А
найбiльш, бачця, людей туманити!

III

- Ходiм лишень, голубко, - говорить стара панi, - я хочу, щоб ти собi
обрала котру дiвчину. Та й веде ┐┐ до нас. Ми од дверей та в куток, та
купою в куточку й збилися.
- Се ваша панночка, - промовля║ до нас панi. - Цiлуйте ┐┐ в ручку.
Панночка, чи глянула на нас, чи нi, простягла двi пучечки поцiлувати.
Стара всiх нас показу║, - се Ганна, а се Варка, а се Домаха...
- Боже мiй! - аж крикнула панночка, разом стрепенувшись i в долонi
сплеснувши: - Чи зумi║ ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?
Сто┐ть i руки заложила, i дивиться на нас.
- Чому? - каже стара. - Зумiють, серце. А нi, то навчимо.
- Як тебе зовуть? - пита║ мене панночка та, не слухаючи мене, до панi┐:
- Ся буде менi!
- Так i добре ж; яку схочеш, серце: нехай i ся. Гляди ж, Устино (на
мене), служи добре, - панночка тебе жалуватиме.
- Ходiм уже, бабуню; годi вже! - перехопила панночка; сама скривилась i
перехилилась набiк, i очi чогось заплющу║, i з мiсця зрива║ться, - от
стеменний кiт, як йому з люльки в вуса пихкають...
- Треба ж, голубко, - каже стара, - ┐┐ на розум навчити: се дурнi
голови. Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з не┐ людина.
- Шкода, бабуню, що спершу ┐х не вчено! Тепер порайся! Було яку вiддати
до мiста.
Та й говорять собi, наче про коней, абощо.
- Ой, Устечко! - журяться дiвчата, - яково-то буде тобi, що вона така