"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

частенько до старо┐ листи шле; а стара тi┐ листи щодня вичиту║, - i
попоплаче над ними, i попосмi║ться. Коли пише унучечка, щоб уже при┐здити
за нею та додому забирати... Мати божа! увесь будинок зворухнувся: бiлити,
мити, прибирати!.. Панночки сподiва║мось! Панночка буде!
Стара панi немов одужала: колива║ з кiмнати до кiмнати, вигляда║ у
кожне вiконце на шлях i нас туря║ за село дивитись, чи не ┐де панночка. А
нам того й треба. Ми за той тиждень, що ┐┐ виглядали, сказать, нажилися.
Шлють, то бiжимо-летимо... Весело зочити степ, поля краснi!. Степ зелений
наче втiка║ в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волi
дихнути!
Квiток, було, назрива║м та позаквiтчу║мось, як молодi, та до самого
двору тими вiнками велича║мось. А вступаючи в двiр, схопимо з себе,
позакида║мо, - та так було жалко тих вiнкiв кидати, так жалко!

II

Дiждали панночки, при┐хала... I що ж то за хороша з лиця була! I в кого
вона така вродилася! Зда║ться, i не змалювати тако┐ кралi!.. Стара як
обiйняла ┐┐, то й з рук не випуска║; цiлу║, й милу║, та любу║. I по
кiмнатах водить, усе показу║, усе розказу║; а панночка тiльки оберта║ться
туди-сюди та на все цiкавим оком спозира║.
Посадовила ┐┐ стара за стiл. I плаче, i радi║, i розпиту║, i часту║:
"Може, тобi того з'┐сти? може, того спити?" На┐дкiв, напиткiв
понастановлювала; сама сiла коло не┐, - не надивиться. А панночка усе
прибира, наче той горобець, хутенько й чистенько. Ми з-за дверей дивимось
на них i слуха║мо, що то панночка говоритиме, - чи не дiйдемо, якi там у
не┐ думки, яка вдача, звичай.
- Яковось-то жилося тобi, серденько, самiй? - пита║ стара. - Ти менi не
кажеш нiчого.
- Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така!
- Вчили багацько?.. Чого ж вивчили тебе, кришко?
- От захотiли що знати!.. Добре вам, бабуню, було тут жити на волi; а
що я витерпiла за тим ученням!.. I не нагадуйте менi його нiколи!
- Голубочко моя!.. Звiсно вже - чужi люди: обижали тебе дуже... Чому ж
ти менi зараз сього не прописала?
- Що се ви, бабуню? Як можна?.. Зараз дознаються..
- Бiдолашечко моя!.. Скажи ж менi, як тебе там кривдили тi┐ невiрнi
душi?
- Ох, бабусечко! I морено, й мучено нас - та все дурницею. I те вчи, i
друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо менi те
знати, як по небу зорi ходять або як люди живуть поза морями та чи в ┐х
добре там, та чи в ┐х недобре там? Аби я знала, чим менi себе мiж людьми
показати...
- Та нащось же учаться люди, мо║ золото. От i нашi панночки - на що вже
бiдота, та й тi верещать по-францюзькiй.
- Е, бабуню!.. - защебетала панночка. - До французько┐ мови i до музики
добре i я бралась, - до танцiв тож. Що треба, то треба. На се вже кожний
уважа║, кожен i похвалить; а все iнше - тiльки морока... Учись та й
забудь! I тим, що учать - нуда, i тим, що вчаться - бiда. Багацько часу
пропало марно!