"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Еге! Було за вас обох пановi на горiшки: "Через твiй, - каже, -
розпуск двох робiтникiв утеряли! Хто ж дурнем зостався?" - се все панi; а я скажу: дурень не дурень, а, стоячи перед нею, на розумного й трошки не походив. Хазяйка тим часом вечеряти просить. А Назар достав iз-за пазухи пляшку горiлки i поставив на столi. - Вип'║мо, - каже, - по повнiй, бо наш вiк недовгий!.. Бувайте здоровi, в кого чорнi брови! А дядько: - Що се, - каже, - за горiлка? Лучче води напитись, як тако┐ горiлки! - Коли хто схоче, то нап'║ться й води, - озвавсь Назар. - Горiлочка, зда║ться, добра, - каже хазяйка. - Бодай тому шинкаревi таке життя добре! - одгримнувсь дядько. А проте випив iще, iще й iще. Вип'║ i сплюне, нала║ i знов вип'║. Стара диву║ться та головою хита║, а далi вже не стерпiла: - Що ж ви так ┐┐ гудите? - Не тво║ дiло, бабо! - гукнув дядько. - Для приятелiв п'║мо всяку. - Та на здоров'ячко ж! - Знайте нашу московську добрiсть! - додав Назар. Вечеря║мо, говоримо; а дядько п'║ та й п'║, та й п'║. Зблiд на лицi й на стiл схилився. Дивиться на нас iз чоловiком та й каже: - Ой ви, молодята, молодята! Недовго житимете вкупцi... Та годi, не журiться!.. Пожили, порозкошували - i буде з вас. Бува й таке, що з сповиточку ласки-добра не зна║ш, - вiк звiку║ш пiд палкою... Отак живи!.. Без роду, без плем'я, без привiту, без совiту, - на всiх розкошах! - А де ж ваш рiд, дядечку? Звiдки ви самi? - З кантонiстiв! - одказав похмуро москаль. - 3 тих, коли чули, що нас у холеру поменшало. Роду нема, не знав i не знаю. - А матуся ваша? - Казав: не знаю!.. Чого дурпо розпитувати? - Отакеньки i я тепер безрiдна! - каже хазяйка хлипаючи. - Iще й вона мiж люди! - гукнув москаль. - Що тво║ лихо!.. Плюнуть! Он лихо, то лихо: що нiкого тобi згадати, нiхто й тебе не згада║; нiкуди пiти й нiде зостатись. Усi тобi чужi, i все, усе чуже: i хата, i люди, i одежа... Степовик! -мовляв (до Назара)... - Так, брате! Мене з стенiв узято... Ну, i славнi, мабуть, тi┐ степи були!.. Дай, бабо, горiлки! Вип'║мо до дна, бо на днi молодi┐ днi! А в самого сльози котяться-котяться. I смi║ться вiн разом, i горiлку п'║... Далi вже як упав па лаву, так i заснув. - Ну, по сiй же мовi та будьмо здоровi! - каже Назар. - Прощай, Прокопе-брате!.. Та ось трохи не забув. Принiс я тобi грошенят крихту: п'ять карбованцiв. Поживай здоров! - Спасибi, брате! Не знаю, коли вже я приможуся тобi вернути. - Гай-га! Аби живi були! Се не панськi грошi - братерськi: ними не зажуришся. Я собi зароблю: тепер я вiльний хоч на пiвроку; з собаками не пiймають. Та й пiшов, попрощавшись. Тiльки його й бачили. XLVI |
|
|