"Владимир Владко. "Аргонавты вселенной". НФ роман (на укр. языке). {new} [N]" - читать интересную книгу автора

гались на цiлi години. Уже не було жодного вiльного мiсця в го-
ловному залi, вiд стола президiї i до самого верху, до найвищих
рядiв крiсел, розташованих амфiтеатром. Незвична тиша панувала в
залi, хоча тут зiбралося близько ста тисяч чоловiк. Така ж сама
тиша, яка панувала i бiля кожного радiоприймача, настроєного на
Москву. I ось пiшли у вiчнiсть останнi секунди. Хвилинна стрiлка
на величезному годиннику Палацу Рад, залишивши годинну на цифрi
8, вказала на цифру 12. I весь зал, весь радянський народ, все
людство, що чекало бiля приймачiв, почули ще один короткий удар
гонга. Останнiй сигналi
Слiдом за тим пробили вiсiм гучних i протяжних ударiв
кремлiвськi куранти. I ще було чутно бiй годинника, а на екранах
всiх телевiзорiв чiткими й ясними рисами вже виникли контури ве-
ликого залу Палацу.
В напруженiй тишi розтанув останнiй удар курантiв. Нiколи,
мабуть, ще не вслухалася так Земля у тихе шарудiння, що долинало
з репродукторiв. Ще секунда... двi... три...
- Збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень вва-
жаю вiдкритими. Слово має академiк Микола Петрович Риндiнi
Буря овацiй розiтнула тишу. Люди в залi, люди бiля незчислен-
них радiоприймачiв i телевiзорiв, люди, яким досi секунди здава-
лися довгими й тягучими, забули про час, намагаючись нескiнченни-
ми оплесками висловити своє хвилювання i захоплення.
У цьому шумi оплескiв потонули будьякi iншi звуки. Люди поба-
чили, як твердими рiшучими кроками на трибуну в центрi залу
зiйшла невисока людина, як вона спинилась I спокiйно вклонилася.
Майже водночас з рiзних бокiв спалахнули яскравi прожектори,
їх промiння схрестилося на трибунi, залило свiтлом маленьку люди-
ну. I раптово цей силует неймовiрно зрiс, збiльшився, перетворив-
ся на велетня, що майже сягав головою склепiння Палацу. Силует
трохи вiбрував у повiтрi, вiн складався, здавалось, з якоїсь
напiвпрозорої речовини, бо, придивившись, крiзь нього можна було
побачити протилежнi ряди амфiтеатру i стiни, неяснi й туманнi. Це
було останнє досягнення оптичної технiки: освiтленi промiнням
прожекторiв дзеркала на трибунi вiдкидали вгору гiгантський си-
лует, рельєфне зображення промовця.
Тепер уже кожен, незалежно од вiдстанi, ясно бачив знайомi
риси обличчя академiка Риндiна, збiльшенi до величезних розмiрiв.
Ось характерна шапка його сивого волосся, ось енергiйнi, трохи
насупленi брови, рiвний прямий нiс, вуса, акуратно пiдстрижена
борiдка. Новий вибух оплескiв пронiсся по залу.
Академiк Риндiн пiднiс руку. Вона наче пронизала склепiння
залу i зникла за ним. Риндiн закликав до тишi. Цього було досить:
за кiлька секунд в залi запанувала така тиша, що можна було почу-
ти схвильоване дихання сусiдiв.
- Шановнi товаришi, дорогi друзi! ~- почав академiк свою
промову.- Моя мiсiя сьогоднi не надто складна, i я спробую вико-
нати її якнайшвидше. Менi доведеться стисло й ясно розповiсти вам
про те, що ви всi вже неодноразово читали в газетах i журналах,-
про мету нашої мiжпланетної подорожi, в яку ми вирушаємо через