"Владимир Владко. "Аргонавты вселенной". НФ роман (на укр. языке). {new} [N]" - читать интересную книгу автора

лялася страшенно цiкавою! А як там товаришi? Адже вони без коман-
ди, без його розпорядження, безумовно, навiть не рушили з мiсць.
Ай, вiн зовсiм забув про них, не гаразд!
Пульт керування все так само висiв над ним. Не випускаючи
шкiряної петлi з лiвої руки, Риндiн потягнувся правою до пульта й
увiмкнув гучномовний телефон. I зразу ж гаки пульт хитнувся i
поплив убiк, хоча, звичайно, насправдi вiдштовхнувся вiд нього
сам Микола Петрович. Знову iлюзiя через невагомiсть!
Начальник експедицiї голосно промовив:
- Можна залишити гамаки, товаришi! Все гаразд. Ми - в
мiжпланетному просторi !


РОЗДIЛ ДРУГИЙ,

який обриває, на жаль, розповiдь про полiт
астроплана для того, щоб викласти читачам
змiст iсторичної доповiдi академiка Риндi-
на в московському Палацi Рад i ознайомити
їх з причинами i метою мiжпланетної подо-
рожi радянських вчених на Венеру.

Перед тим як продовжувати розповiдь, нам доводиться поверну-
тися на кiлька днiв назад - до того iсторичного вечора, коли
вiдбувалися знаменнi збори Всесоюзного товариства мiжпланетних
сполучень, якi прикували до себе увагу всього людства.
Цього пам'ятного вечора, рiвно чверть до восьмої, потужна
московська радiостанцiя передала в ефiр короткий сигнал, якого з
нетерпiнням чекала чи не вся земна куля. I хоча радiохвилi при-
несли до приймачiв лише короткий рiзкий звук гонга, за яким поп-
ливли мелодiйнi переливи знайомих цiлому свiтовi срiбних
дзвiночкiв,- не було, мабуть, на всiй Землi такої людини, яка,
сидячи бiля приймача чи телевiзора, не сказала б собi те ж саме:
- Ще п'ятнадцять хвилин!
По всiх країнах свiту, по всiх мiстах i селах люди з нетер-
пiнням чекали цього сигналу, що облетiв Землю, як ми сказали i як
попереджали слухачiв повiдомлення останнiх днiв, рiвно чверть до
восьмої вечора. Тi, хто був дома, знову й знову старанно настрою-
вали свої приймачi й кольоровi телевiзори. Люди, що проходили по
вулицях, шукали очима найближчий репродуктор, щоб спинитися бiля
нього i послухати.
Безсумнiвно, найщасливiшими були тi, хто мав можливiсть вли-
тися до безперервного людського потоку, вiддатися йому цiлком до
тiєї самої секунди, коли цей потiк внесе людину в гiгантський
московський Палац Рад i залишить її бiля нумерованого мiсця в од-
ному з сотень концентричних кiл-рядiв найбiльшого в свiтi голов-
ного залу Палацу. Але для цього треба було бути в столицi велико-
го Радянського Союзу, в славнiй Москвi, де гордо височiв Палац,
увiнчаний велетенською постаттю Ленiна.
Хвилини протiкали нестерпно повiльно. Здавалося, вони розтя-