"Владимир Владко. "Аргонавты вселенной". НФ роман (на укр. языке). {new} [N]" - читать интересную книгу автора

но не рухається, а застиг у в'язкому i в той же час пружному
повiтрi. А каюта разом з усiм обладнанням все так само повiльно
повертається навколо нього, загрозливо насуваючись в той же час
однiєю стiною на Миколу Петровича. Пульт керування з крiслом, що
стояло перед ним, був уже збоку i внизу. Потiм вiн разом з усiєю
каютою поплив убiк, наче намагаючись опинитися над головою Рин-
дiна.
- Нi, це просто-таки забавно! - вихопилося у Миколи Петрови-
ча.
Певна рiч, в усьому цьому не могло бути нiчого несподiваного
нi для академiка Риндiна, нi для його супутникiв. Вони були
пiдготовленi до явищ невагомостi. Але одне дiло - теоретичне уяв-
лення, i зовсiм iнше - фiзичне вiдчуття. Риндiн чудово знав -
теоретично! - як буде поводитися за умов невагомостi його тiло i
якою своєрiдною буде поведiнка всiх речей в кораблi. Все було са-
ме так, як передбачалося. Проте орiєнтуватися на практицi i керу-
вати своїми рухами виявилося неймовiрно важко. Кожен з них тяг-
нув за собою несподiванi наслiдки. Складнiше за все було освоїти-
ся з парадоксальним вiдчуттям "верху" i "низу".
"Верх" кожної митi був там, де перебувала на той час голова
Миколи Петровича, а "низ" - там, де лишалися ноги. Позначалися
земнi звички. I неможливо було примусити себе вiдчути власнi по-
вороти i змiни пози. В усiх випадках здавалося, що тiло ли-
шається нерухомим, а навколо обертаються i перемiщаються стiни
каюти i її обладнання. Помах рукою направо - i вся каюта почина-
ла повертатися туди ж таки, а водночас на нього нiби навалювала-
ся лiва стiна. Помах рукою в iнший бiк - i знову обертання каюти,
але вже в зворотному напрямi...
- Гаразд, починаємо освоюватись! - вирiшив Риндiн.
Вiн пiдтягнувся до найближчої стiни каюти (чи, вiрнiше, при-
мусив, як здавалося, її повернутися i наблизитися до себе). Тут
вiн мiцно вхопився за одну з численних шкiряних петель, прик-
рiплених до неї. Його тiло вiд рiзкого руху вдарилося об стiну -
i в цю хвилину академiк Риндiн по заслузi оцiнив передбачливiсть
варшавських учених, конструкторiв внутрiшнього обладнання астроп-
лана. Стiни й стеля каюти були оббитi м'яким, пружним матерiалом.
Коли б не це, на боцi Миколи Петровича виник би чималий синець
вiд удару об стiну.
Тепер Микола Петрович, тримаючись за петлю, легко перевернув-
ся в повiтрi i повиснув, як здавалося, пiд пультом. Мабуть, для
стороннього спостерiгача це була дуже дивовижна поза - чи то вiн
повернувся догори ногами, чи то повиснув у неприродному станi уз-
довж бокової стiни каюти. Проте Риндiн не помiчав цього, йому бу-
ло цiлком зручно, доки не псували справи рiзкi нерозрахованi рухи.
Вiн лежав у повiтрi цiлком вiльно, не роблячи нiяких рухiв i
нi на що не опираючись. Лише однiєю рукою вiн тримався за шкiря-
ну петлю в стiнi. Весь мiжпланетний корабель наче спинився в
просторi, завмер у цiлковитому спокої - анi найменшої вiбрацiї,
вiдчуття абсолютної нерухомостi!
Микола Петрович уперше весело посмiхнувся: невагомiсть вияв-