"Володимир Винниченко. 3iна (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiдповiдне мiсце, криво посмiхнутись i, спотикаючись, бiгти за нею на
вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном i смiхом.
I, завважте собi, вона скрiзь i завжди смiялась, ця дiвчина з волоссям,
як положена бурею золотиста пшениця! Що б ┐й не трапилось, вона перш
усього смiялась, нiби була утворена зовсiм по другому методу, нiж усi
люди. Немов бог пробував на нiй, чи не краще було б, якби люди так
реагували на все. I, хай проститься менi дерзновеннiсть моя, я радив би,
кому слiд, взяти пiд серйозну розвагу цей новий метод.
Суджу з власного досвiду.
Прибiга║мо, наприклад, ми до губернатора.
Коло широкого, суворого i масивного пiд'┐зду будка в бiлих i чорних
смугах косяками. Бiля будки вартовий; вiн нiчого не говорить нам, але
зда║ться, що мiж нами була довга розмова, пiсля яко┐ краще всього нам
одiйти собi геть.

Так менi зда║ться. Але Зiна реагу║ iнакше. Мило хита║ головою
вартовому, легко збiга║ по чистих холодних схiдцях до масивних дверей i
ма║ вигляд, нiби верта║ться до себе додому пiсля весело┐ гулянки десь на
човнi. Озира║ться й нетерпляче, весело кричить на мене:
- Ану, швидше там! Дивiться, плента║ться... I, майже наспiвуючи,
розчиня║ дверi й ввiходить в високi з колонами, килимами, таблицями сiни.
Тут тихо, строго та велично, як в предверi┐ гробницi.
Перед нами сто┐ть в довгiй лiвре┐ благообразно-суворий, сивий швейцар i
холодно пита║:

- Що треба?

Але Зiнi все те й за вухом не свербить.
- Губернатора треба бачити, - недбало кида║ вона й шука║ очима вiшалку,
де б могла повiсити сво║ пальто.
- пх превосходительство не приймають.
- Що??

Вона озира║ться, високо пiднiма брови й здивованими очима дивиться на
його. Вона здивована, але здивована з смiшком в очах, з смiшком людини,
яка зна║, що дивуватись нiчого, бо то ║сть неправда, а буде так, як вона
собi зна║.

- пх превосходительства нема║ дома... - ще холоднiше промовля║ швейцар.

- Хiба? - весело диву║ться вона й скида║ пальто. Да║ його менi й
поверта║ться до швейцара: - Ви певнi в тому? Кумедно! Але того не може
бути, ви помиля║тесь. Вiн напевне дома. Напевне. Пiдiть, будь ласка,
скажiть, що прийшла Зiна┐да Сокоринська. Вiн зна║. Дуже-дуже треба бачити.
Швейцар строго дивиться на не┐ й на мене. Але я твердо витримую його
погляд, - менi навiть жаль його трошки, жаль його строго┐ поважностi i
довго┐ лiвре┐.

- Я ж вам виразно кажу, що ┐х превосходительство не приймають зараз, -
з натиском говорить вiн до Зiни. Але Зiна весело-нетерпляче поводить