"Володимир Винниченко. Суд (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Нiкак н║т, ваше високоблагородi║... Тольки...
Самоцвiт поволi пiдводиться i ступа║ до Крутоноженка. Той з червоного
робиться зразу жовтим i, замовкнувши, ще пильнiше дивиться йому в очi.
- А наказать тебе за вину твою треба? - кида║ Самоцвiт i на мент
озира║ться до Дуринди, мов провiряючи, чи той слiдку║ за цим. Крутоноженко
знов переклада║ картуз в другу руку i з жовтого робиться знов червоним.
- Ну? Що ж мовчиш? Призна║ш мiй суд чи хочеш, щоб я тебе потягнув у
настоящий суд i заморив тебе в тюрмi? Га? Призна║ш?
- Так точно, признаю.
- Ну, то ось тобi... Р-раз!
Дуриндi видно, як бiлий рукав Самоцвiтово┐ сорочки миготить у повiтрi i
з ляском зупиня║ться бiля Крутоноженкового лиця. Крутоноженко трохи
хилиться вбiк, але в цей мент миготить другий рукав i чу║ться другий
ляпас:
- Оце тобi - два!.. А це...
I Самоцвiт рапто спиня║ться, не давши "три", i здивовано дивиться на
Крутоноженка, що чогось нахилився i вхопив себе за нiс.
- Що там? - хутко пiдходить до них Дуринда.
- Чорт його зна... Чогось нахилився, - трохи стурбовано бурмоче
Самоцвiт i силку║ться зазирнути до Крутоноженкового лиця. - Ти!
Крутоноженко!.. Що там?..
- Н-н-нi-чо-го... - мичить Крутоноженко.
- Як?
- Нiчого... кров... трохи з носа... - поверта║ трохи до них голову й
гундосить вiн. Крiзь пальцi його, що мiцно держать за носа, червонi║ кров,
i видно, як пада║ кругленькими червоненькими плямами на зелений шпориш.
- Ну, от... Кров iз носа... - незадоволено й докiрливо бурмоче
Самоцвiт. - Наче в хлопчика... Стидався б... А ще мужиком назива║ться...
Наче дитина маленька...
- Парко, ваше благородi║, дуже... - оправду║ться Крутоноженко, знов
безпокiйно косячи на його очi. - Розпарився, значить, а воно й той... Воно
пройде...
- Да, пройде...
В цей час за ворiтьми чу║ться якийсь галас i крики, нiби йде велика
валка людей або таскають на гору якусь важку машину. Дуринда, Самоцвiт i
навiть Крутоноженко повертаються й, чекаючи, слухають.
- Наче ведуть когось або пожар... - роздумливо говорить Самоцвiт.
- Да... - згоджу║ться Дуринда.
"Овва! Овва!.. Ану, спробуй, ану!" - чу║ться чийсь дзвiнкий голос. Йому
одповiда║ якийсь другий, товщий, але розiбрати слiв за галасом не можна.
- Мабуть, драка, - догаду║ться Самоцвiт.
- А чорта! А чорта не хочеш! Га?! - дзвенить голос.
- Буде тобi чорта! - раптом чу║ться вже в дворi прикажчикiв голос, i в
двiр товпиться цiлий гурт людей. Всi вони щось говорять один до одного,
кричать, сiкаються до прикажчика й поглядають на високого рудого мужика
без шапки й пiджака, дуже схожого на Крутоноженка. Вiн iде мiж двома
мужиками, що мають по жовтiй блясi на грудях i, запiнившись, весь час
кричать до прикажчика:
- А чорта! А чорта!
- Що таке? Що за крик? Вам чого? - раптом виступа║ до них Самоцвiт.