"Володимир Винниченко. Суд (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Все одно!.. Зна║ш, чого я тебе кликав?
- Так точно... казав прикажчик. Що, значить, кликали, а точно, щоб
дек... не звест║н. Потому, виходить... как вина моя д║йстлiт║лно ║сть...
то...
- Ну, добре! - перебива║ його Самоцвiт. - Пiдожди трохи...
Крутоноженко знов щiльно стуля║ губи й одважу║ться подивитись навкруги.
Вiн пробiга║ поглядом по Дуриндi, що весь час пильно придивля║ться до його
й, очевидячки, добре недобача║ його. Вiн щось дума║. А Самоцвiт тим часом
пiдводиться й огляда║ двiр. Зобачивши кучерiв, вiн трохи вдивля║ться в
них, прищуривши сво┐ короткозорi очi, потiм кричить:
- Ей, ви там! Кучера!
Тi хутко озираються, витягуються, а Спиридон навiть зрива║ться й бiжить
до його.
- Куди? Куди? Чого? - спиня║ його Самоцвiт. - Назад!.. Та скажи там
тим, щоб iшли з двору. В кухню марш!
Спиридон пiдбiга║ до кучерiв, але тi й без його чули, й рушають всi в
кухню. Буланенький поверта║ за ними голову й дивиться вслiд блискучими
розумними очима.
- А тепер пiдiйди ближче, - сiдаючи знову на схiдцi, команду║ земський
i знов кида║ в того гострим поглядом.
Крутоноженко, видно, вже трохи одiйшов i надумався. Оченята вже
починають перебiгати з кутка в куток, i губи не так щiльно стуленi. Тiльки
товстi пальцi, що держать картуз, трохи йорзають по козирку та рука, що
iнодi стира║ з чола пiт, злегка дрижить i наче корчиться.
- Ну... призна║ш себе винуватим? - одрива║ Самоцвiт, коли той пiдходить
ближче.
- Так точно, ваше благородi║... Дейстлiт║лно... Тольки я скажу так для
примiру. Одно дiло - заяць i друге дiло - собака без хвоста.. Це я, ваше
благородi║, для примiру тольки, - спiшить вiн додати, бачучи, що Самоцвiт
почина║ дивитись на його здивовано. - Потому виходить так, що хоч ми
д║йстлiт║лно одного батька й одно┐ матерi, виходить, що обидва безхвостi,
а як розсудить, то один одне, а другий друге...
- Що вiн верзюка║? - все бiльше й бiльше диву║ться Самоцвiт i дивиться
на Дуринду. Той здвигу║ плечима.
- Ти для чого це? - зверта║ться вiн до Крутоноженка.
- Для того, значить, ваше благородi║, що коли брат возста║ на брата,
значить, доносить один на другого, то... Д║йстлiт║лно, кадась я поймався у
вас, що продав водку... А щоб, значить, тепер, дак не знаю... сказать би
хто доказав...
- От зарiжте мене, коли я що розбираю, що вiн говорить... Накажи мене
Бог, нiчого, голубе мiй сивесенький, не тямлю, що ти говориш! -
поверта║ться Самоцвiт до Крутоноженка. - Нiчого не тямлю... Ти менi кажи:
ти винуват?
- Винуват.
- Зна║ш, у чому винуват?
- Та... Знаю.
- Хочеш, щоб я тебе в суд потягнув?
Крутоноженко переклада║ картуз в другу руку i знов неспокiйно, пильно
дивиться земському в очi.
- Ну?