"Володимир Винниченко. Суд (Укр.)" - читать интересную книгу автора

поможе, а тепер бачать, що й цар за панами... Да!.. Ех, ви вже повiрте
менi... Служу я вже 10 год у земських начальниках, три рази мене били
мужики, два рази палили, сам я за сотню, та де там, тисячу мужицьких морд
розбив... Знаю вже ┐х, як сво┐ п'ять пальцiв... i скажу я вам, що
багато-багато, як ще з 10 год подержиться от так... А там!
Земський начальник сумно пiдморгу║: робить пальцями, нiби вбива║ блоху,
змовка║. Дуриндi робиться чогось сумно-сумно i страшенно жаль себе. Йому
зда║ться, що от приходять уже мужики, забирають у його все й навiть
Самоцвiтову жатку, лають його, й навiть Гаврасим, якому вiн да║ завжди
легкого тютюну, теж накида║ться на його й жене його з землi i з економi┐.
- Ерунда! - усмiха║ться вiн. - Ничего с того не будет...
- Що?? - визвiря║ться Самоцвiт. - Не буде? Ви говорите, не буде?
- Не будет! - нерiшуче усмiха║ться знов Дуринда.
Самоцвiт робить раптом серйозну пику i твердо протягу║ йому руку:
- Об заклад!.. На тисячу рублiв i в придачу мою жатку, коли через 10
год етого не буд║т! Хочете?
Дуринда не рiша║ться й щось бурмоче.
- Ага! - усмiха║ться вже Самоцвiт. - Бо┐тесь... Н║т, голубе сивенький,
що правда - то правда... Не треба мудрувать, от що! Не треба
полiтикувать... "Роз'яснять, пояснять"... В морду! От i все роз'ясн║нi║.
По-мо║му. Нiкакiх роз'ясненiй! "Винуват?" - "Винуват, ваше благородi║!"
Р-раз, два... Третiй раз у вухо - i марш... I весь суд... А то тягнуть
його, панькаються з ними... "ви" йому говорять... А мужичва те собi i в
голову забира║... "Ага, дума║, мене бояться, зо мною церемоняться"... Да!
От подивитесь зараз на мiй суд, як я розправляюся з ними... Власне, суд
скорий, правий i справедливий! От зараз прийде один... мужичок... Каналiя,
первий чорт! Вже два рази замiчався в тому, що заводить розговори з
мужиками про панiв, про землю... та про все таке... Прийде... "Винуват?" -
"Винуват, ваше високородi║!" (Вони вже мене знають). Раз, два... третiй у
вухо - i марш! I нiяких роз'ясненiй!.. I вiн зна║ що, i я знаю... А почни
я йому роз'яснять, то вiн бiльше взна║, нiж уперед знав... Та й другим
почне розказувать... А за те ж не битимем, що мо┐ слова розказуватиме...
Да!.. Я от десять год у цiм селi, а спитайте кого, чи у мене було коли,
щоб вони устро┐ли якусь свою змову, щоб якийсь бунт був... Як у раю!..
Тепер-от по тридцять копiйок у день роблять менi!.. По тридцять копiйок!..
А скажу, й по десять робитимуть... Да!.. I ще десять год буду - i нiчого
не буде! Ось зараз прийде цей Никонор, наб'ю морду - i всiм розговорам у
селi кiнець... А потягни я його в суд за неблагонам║ренность, значить,
посади я його в тюрму... Що буде? Посидить мiсяць, два, вийде, та й годi.
А за цi два мiсяцi такого там набереться, що хоч два годи бий його, то не
виб'║ш... Нi, голубе мiй сивенький, ще одно, чим можна здержать мужика,
то... бить його треба... Бить, бить i не давать i вгору глянуть... I
мовчки бить, без усяких розговорiв! Да!..
Дуриндi вже не хочеться жатки, а хочеться страшенно на суд. Вiн пильно
дивиться за ворота, але по дорозi нiкого нема║, тiльки якась засмикана
конячинка сто┐ть над ровом, сумно киваючи головою та помахуючи хвостом
улiво та вправо.
- Нема? - пита║ться земський начальник.
- Нет!
- Нiчого, зараз прийде... Сядьмо трохи...