"Володимир Винниченко. Суд (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вам погано живеться". - "А так, так, спасибi ┐м, погано, погано... Правду
кажуть, добрi люди, дай Боже здоровля". А ти тiльки нагадай козi смерть,
так i пiшло, мужик тобi вже до смертi не забуде, що йому погано
живеться... I ти там уже хоч плюй йому в очi, а вiн усе буде казать на цих
"неблагонамеренных": "Добрi люди, дай Боже здоровля"... Д-да-а!..
Раз'ясн║нiя!.. Ви дума║те, що це треба? От так саме, як менi зараз...
трясця! Да! Ну, що ти йому роз'ясниш? Люби свого помiщика? Аякже! Так
мужик i полюбить. "А чого ж помiщик мене не любить?" - скаже вiн. Ну, що
ти йому? От i роз'ясняй!.. А почни тiльки роз'яснять, так i вийде, що не
"неблагонамеренные лица", а ти сам ┐х бунту║ш. пй-богу...
... От, я вам розкажу... Був у мене, зна║те, один приятель, земський
начальник; положим, вiн i тепер ║сть, тут, у сусiдньому у┐здi. Дак з ним
така iсторiя вийшла. Доносять йому, зна║те, що в одному селi появилися оцi
бумажки, прокламацi┐, значить... Летить вiн туди. При┐жджа║... "Подать
менi бумажки!" Подають. "Зiбрать усе село до волостi!" Збирають. Дiди,
баби... словом, старе й мале... "Слухать усi сюди!" Всi настопирчують
вуха... Чита║... Прочитав, потiм до ┐х так грiзно: "Ну, сукини сини,
бачите, що ви читали?!" А вони:
"Та бачимо, спасибi вам... Так добре прочитали, що як на долонi все.
По-божому написано, справедливо..." - "Як?! Та хiба я вам, сякi-розтакi ви
сини, для того читав, щоб ви хвалили?" - "А для чого ж ?.." От тут з ними
й балакай! От тут ти йому й роз'ясни, що те, що по-┐хньому написано,
по-божому, а для начальства по-чортячому. "Там же (каже, значить, мiй
приятель) говориться про те, що начальства слухать не треба, там же
бунтують вас". - "А що ж, - кажуть йому, як правда". - "Як правда?! То ви
й на царя возстанете?" - "А що ж, кажуть, як все одно погиба║ш. А чи так,
чи сяк, а чорт один. Та краще ж за правду погибнуть!" От тобi й роз'яснив!
Бився, бився з ними, плюнув та й по┐хав.
- Ну, й что ж?.. - зацiкавлю║ться Дуринда.
- Ну, та й що ж! Оце недавно взяли та й змовились не йти до свого
помiщика на роботу. "Хай, кажуть, платить не так, як вiн хоче, а як ми
хочемо. Годi, кажуть, обдирати нас". От i роз'яснив. А не роз'ясняй вiн,
вони б, може, й досi не знали, чого ┐м треба i як треба робити...
-Да, вот и у меня это самое... Не хотят, да й все... - задумливо якось
бубонить Дуринда. - Давай им по 20 копейок надбавки. Если б не жатка ваша,
так хоть й в самом деле давай.
- Ну, от! - живо пiдхоплю║ Самоцвiт. - Це у вас, потiм у другого, у
третього. Та й роби з ними, що хочеш... А все роз'ясн║нiя... Нi, голубе
сивенький, тепер не той час, тепер, брат, мужик не той... Тепер ти його
тiльки силою держи, та й то бiйся... А роз'яснення - це смерть... Ти йому
одне, а вiн тобi друге, ти йому кажи: "Бог велить слухать царя й
начальство"; а вiн тобi: "А Бог сказав, щоб рiвнi були". Ти йому: "Бог
велiв у потi чола хлiб зароблять"; а вiн тобi: "А Бог велiв усiм робити, а
чому пани нiчого не роблять?" Ти й мовчи йому, бо це сам Бог говорив...
Да, тепер не той час... Тепер мужика не обдуриш... Тепер вiн уже й сам
бiльше тебе зна║... Ви дума║те (тут земський начальник понижу║ трохи
голоса й озира║ться)... ви дума║те, що той царський манiфест на пользу
пiшов?.. Ви дума║те, що мужик справдi повiрив, що йому треба слухать сво┐х
земських начальникiв та дивиться, як у пана ║ земля, а у його нема? Кий
чорт! Ще тiльки гiрше вийшло, бо до манiфесту вони все думали, що цар ┐м