"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нам, .нашiй силi й владi.
- Так, - знову згодився журналiст Зiнчук, - це правильно. Але що як
капiталiсти все ж таки не згодяться i не злякаються навiть, мас? Не маси ж
рiшають питання вiйни, а вони. Значить, таки вiйна?
- А хоч би й вiйна? - з гордим викликом випростався Строганов. - Ми ще
побачимо, хто переможе. Росiю ще нiхто не перемагав. Не переможе ┐┐ й
Америка. З нами вже бiльше мiльярда людей, пiвлюдства. Ми ма║мо майже всю
Азiю, за два тижнi пiсля проголошення вiйни будемо мати всю Европу. Африка
й Австралiя самi впадуть нам у рот, як стиглi грушi. Лишиться сама
Америка. Прекрасно. Ми ┐┐ за рiк задушимо ззовнi й зсередини. I от тобi й
вiйна. З Росi║ю могутнiй спiльник, якого не мали досi жоднi завойовники
свiту; це - велика iдея комунiзму, яка двига║ народами. А у капiталiстiв
нiяко┐ тако┐ iде┐ нема║, i вони з вiйною чи без вiйни засудженi на
поразку.
- А як вони вiзьмуть iдею колектократi┐, серйозно, чесно вiзьмуть? -
тихо спитав Степан Петрович. - Чи не стане вона дужчою за iдею комунiзму?
Вона, кажуть автори цi║┐ iде┐, конкретнiша, наявнiша, спокусливiша,
зрозумiлiша масам.
- Значить, капiталiсти пiшли б на самолiквiдацiю? - з цiкавiстю спитав
Строганов.
- А що ж? Деякi ┐хнi iдеологи вже кажуть: коли б виразно стало питання:
або комунiзм i з ним криваве знищення капiталiстiв як кляси й як людей
плюс ру┐на свiту й страждання всього людства - або трудова колектократiя,
себто повiльне поступове переформування людського господарства на
справедливих, як казав папа римський, пiдставах i вiдшкодовання приватних
капiталiстiв за справедливою оцiнкою, то вони в бiльшостi сво┐й прийняли б
колектократiю. I стали б, може, ┐┐ цiнними робiтниками i захисниками, хто,
мовляв, зна║?
- I тодi, значить, поставили б Росiю на колiна, вихопили б у не┐ ┐┐
велику мiсiю владарки свiту, звели б ┐┐ на колишн║ становище поплентачiв
Заходу? I ┐┐ роздерли б на шматки? I всi цi Укра┐ни, Грузi┐, Естонi┐
"самостiйно" наплювали б на не┐ з лона свiтово┐ федерацi┐?
Строганов устав i, дивлячись на Зiнчука гострими очима, сталево сказав:
- Нiколи цього не буде! Сталiн нiколи на це не пiде! Навiть деякi, не
всi звичайно, нашi вороги, росiйськi емiгранти, демократи й соцiялiсти, i
тi признають йому заслугу, що вiн не допустив до "расчленения России".
Навiть вони плюють на ту свiтову федерацiю разом з ним.
Степан Петрович витер долонею пiт на чолi й тихо, майже пошепки спитав:
- А як Сталiн усе ж таки пiде? Ради миру? Строганов раптом пильно
подивився на журналiста Зiнчука, пiсланця "Правди", себто Сталiна, i теж
тихо сказав:
- Ви дума║те? Ви щось зна║те?
- Я нiчого не знаю, - ухильним тоном вiдповiв пiсланець. - Я просто,
виконуючи завдання, питаю вас: як Сталiн пiде на це, то що ми повиннi
робити?
- Сталiн не пiде на це! - злiсно вирвалось у Строганова. - Не пiде, я
вам кажу!
I вiн навiть рвонувся вбiк i зробив кiлька крокiв до столу. Потiм вмить
повернувся назад, майже пiдбiг до Зiнчука i крикнув йому в лице:
- А як вiн пiде на це, то ми, всi руськi люди... Вiн раптом зупинився,