"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

називав, вони не мали, наприклад, вiдваги засудити на голодову смерть
мiльйони людей ради партiйно┐ "лiнi┐". А вiн мав. I тому вiн виявив себе
дужчим i "найгенiяльнiшим". I то ж вiн, кажуть критики, створив таку
генiяльну систему охорони сво║┐ влади, яка примушу║ дiтей доносити на
батькiв, а батькiв на дiтей, яка всiх громадян Радянського Союзу робить
шпигунами, яка вбива║ в них найприроднiшi чуття людини, яка трима║ в
рабствi, покорi й вiчному страху сотнi мiльйонiв людей. Це, дiйсно,
надзвичайна здатнiсть! Та коли ж так, дiвчино, коли пiшло на щирiсть, то я
тобi розкрию ще один секрет, все одно! Слухай i ти, Iвасику, слухай усiм
серцем.
Сергiй Петрович машинально полiз рукою в "тютюнову" кишеню й зараз же
вийняв ┐┐.
- Слухайте: вам уже вiдомо, що у мене був iще один брат, Марко, i що
його вбито на каторзi. Вбито, Марусю, як ти зна║ш, при тво║му батьковi, що
вiн його вкусив з ненависти. Брата мого, Марка, Iвасику, було заслано в
каторжнi роботи за те, що вiн брав участь в укра┐нськiй органiзацi┐, яка
боролась за волю й самостiйнiсть Укра┐ни. Нас, мене i братiв мо┐х Степана
та квгена, було арештовано разом з Марком. Але нас не було заслано на
каторгу. Нас усiх, Марка i нас трьох, радянська влада мучила й катувала
цiлий мiсяць. Мене цiлий тиждень годували самими оселедцями й не давали
води, це - звичайний спосiб допитiв у радянських тюрмах. Я губив розум од
спраги, починав уже божеволiти. Тодi давали менi трiшки води. Потiм другий
тиждень мене тримали в темному кльозетi без сидiння, в якому не було мiсця
щоб повернутись. Твою маму, Марусю, яку було теж арештовано з нами, щодня
за ноги так само тримали в кльозетi головою вниз у дiрцi i втикали голову
в страшну гущу. Вона_ _теж_ _почала божеволiти. Тата твого, Марусю, так
само катували. Так само було й Марковi. Але Марко все це витримав, не
здався i його заслали на каторгу, на страшнi роботи. А ми всi четверо не
витримали, ми всi пiдписали все, що "партiя" хотiла, i зобов'язались усе
сво║ життя бути сексотами. I такими ми ║ й тепер, Марусю: i я, i тато
твiй, i мама...
Тут Маруся раптом упала боком, головою вниз на Iвасеве лiжко i гiрко,
жагуче заридала. Iвасик обняв ┐┐, притулився до ┐┐ голови сво║ю головою i
теж заридав. Сергiй Петрович устав, помацав себе по кишенях, пiшов до
столу, пошукав очима, взяв грудочку цукру i поклав у рот, а губи йому
дрiбно-дрiбно тремтiли. I так, смокчучи цукор i витираючи очi ребром руки,
вiн ходив од дверей до лiжка Iвасика i понуро думав.
Роздiл 12
Нарештi дiти потроху затихли й довго непорушне лежали. Сергiй Петрович
пiдiйшов до них i сiв на свiй стiлець. Маруся, не пiдводячи голови,
витягла з кишенi бiля пояса хусточку i витерла очi та лице. Iвасик
одсунувся i теж утерся рукавом сорочки. Маруся пiдвелась i, дивлячись
кудись повз дядя, хрипко, застуджено i мертво промовила:
- Що ж нам тепер робити? Сергiй Петрович не зразу вiдповiв.
- А ти сама як дума║ш? - обережно спитав вiн. Маруся з понурою, злою
рiшучiстю труснула головою:
- Я вийду з комсомолу i вiдмовлюсь бути сексоткою!
- А який буде результат? - нiжно погладив ┐┐ рукою по руцi Сергiй
Петрович, немов попереджаючи ┐┐ одчай. - Тебе зараз же арештують, вiзьмуть
на допит, замучать, i ти пiдпишеш на себе, на батька, на матiр, на мене й