"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Маруся пiдвела очi й з хмарним незрозумiнням зупинила ┐х на
гостренькому личку дядя Мишки. Воно сумно посмiхалось.
- Для чого ж ти зробив це? - понуро спитала вона.
- Для того, щоб випередити сво┐х колег, щоб показати, що я найбiльше
люблю й оцiнюю Сталiна. Для того, дiвчинко, щоб рятувати себе i свого
сина. Це ж бо ║диний спосiб у всiх нас саморятування. У всiх, дiвчинко,
хто не хоче бути... мученим i знищеним. Всi кричать i перериваються вiд
любови до Сталiна. А бiльшiсть iз них в той же час смертельно ненавидять
його i смiються з нього (в душi, розумi║ться).
- Але за що, за що?? - з одча║м скрикнула Маруся, - Та це ж вiн же
найдужчий за всiх вождiв, це ж вiн ма║ всю владу, вiн генералiсимус, вiн,
а не хто iнший. Значить, вiн найрозумнiший, найенергiйнiший, найвiдданiший
справi соцiялiзму чоловiк! I тiльки за це його вибрано на такий великий
пост. Як iнакше могло бути? Як?
I Маруся з такою тугою i жадобою вп'ялась очима в лице Сергiя Петровича
i лице ┐┐ здалось од цього таким схудлим, що вiн одвернув свiй погляд убiк
i тихо сказав:
- Так, правда, говорять однi. А другi кажуть iнше. Вони кажуть, що
Сталiн - найстрашнiша людина в iсторi┐ людства. Що вiн - не тiльки не
генiй, а просто досить середня людина. Розповiдають, що його товаришi по
партi┐, надто товаришi Ленiна, називали його "iдеальною середнiстю".
- Але ж це все ж таки вiн ма║ владу, а не вони! Вiн! - уперто й навiть
злiсно закричала небога. - Його вибрано на вождя партi┐ й народу, його, а
не ┐х! Це ж усiм видно, це ж факт очевидний!
Сергiй Петрович все так само сумно посмiхався.
- Так, це - факт очевидний, i ║ люди, якi його пояснюють так, як оце
ти. Але iншi (не я, Марусино, а iншi, я тiльки переказую ┐хнi погляди),
iншi пояснюють цей факт iнакше. Вони кажуть, що Сталiна нiхто не вибирав,
що вiн сам себе "вибрав" на вождя чи диктатора, що вiн повбивав усiх сво┐х
конкурентiв, всiх, хто був хоч чим-небудь видатнiший за нього. Зiнов'║ва,
Рикова, Бухарiна, Троцького, Каменева i десятки старих партiйних товаришiв
Ленiна, творцiв бiльшовицько┐ революцi┐.
- А чого ж вони не вбили його i не стали диктаторами? Значить, вiн був
дужчий за них? А дужчий, то значить розумнiший, генiяльнiший! Хiба нi?
Сергiй Петрович стомлено похилив голову: нi, експеримент явно
провалювався. Дiвча хапалось за сво┐ соцiяльнi ласощi й нi за що не хотiло
випустити ┐х. I_,_ очевидно, буде захищати ┐х до цiлковитого загублення
чуття правди й логiки, якi в початку розмови, зда║ться, досить виразно
виявлялись у не┐. I чи не кiнчить вона сво┐ аргументи найдужчим,
найвiрнiшим способом: доносом на нього?
- Ну, дядю, чого ж ти мовчиш? Чого вiн "лiквiдував" сво┐х суперникiв, а
не вони його? Що кажуть критики Сталiна?
- Вони кажуть, Марусю, що в його суперникiв не було того, що ║ в нього.
- Ага! Я ж це й кажу!
- Так, Марусю. Критики Сталiна кажуть, що в суперникiв його не було
тi║┐ тупости до страждання людей, яка ║ у Сталiна, що його iнстинкт
его┐зму роздувся i заглушив iншi сили, наприклад, чуття жалости,
спiвчуття, милосердя, яке бува║ у всiх нормальних людей, що в нього нема
нiякого чуття товариського обов'язку, нiяко┐ моралi. А в суперникiв не
було, мовляв, цi║┐ генiяльно┐ якости, вони були "слинявi", як вiн ┐х