"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Нi, Марусино, на жаль, ┐х дуже багато. А що в партi┐ цим не
цiкавляться i про це не говорять, то це зрозумiло. Спробуй поцiкавитись, i
ти побачиш, що тобi за те буде.
- То, виходить, що ми, тато, мама, я i вся родина любимо i високо
оцiню║мо Сталiна за те, що ми ма║мо добру ┐жу, добру одежу, добре
помешкання? - гостро спитала Маруся.
Сергiй Петрович немов не помiтив ┐┐ тону й навiть з усмiхом одповiв:
- А що ж, хiба ви повиннi за це ненавидiти його? Це ж було б
ненормально, антиприродно, нiде цього не бува║, за добро не ненавидять.
Маруся гордо пiдвела голову.
- Ми любимо Сталiна за те, що вiн робить добро всiм людям. I то
неправда, що у нас багато людей погано живуть. Так було колись. Але потiм,
як сказав Сталiн, "жити стало легше, жити стало веселiше". Це його власнi
слова, як ти напевно зна║ш, а вiн брехати не буде. I вся наша лiтература,
всi нашi журнали, книги, газети, всi кажуть, що ми творимо щастя у нас i
будемо творити його на всiй плянетi. I ми готу║мо свiтову революцiю для
того, щоб знищити соцiяльну несправедливiсть на землi i установити на нiй
такий соцiялiзм, як у нас. I Сталiн веде нас у ту боротьбу. От за що ми
його любимо, а не за те, що ми ма║мо добру ┐жу i багато грошей! Тато
заробля║ тi грошi сво║ю працею. I крiм того, вiн член Верховно┐ Ради. А
депутати Верховно┐ Ради одержують великий гонорар. Отже тут нiяко┐
несправедливости нема║. Нi, ми не за грошi любимо Сталiна. Ти
несправедливо кажеш, дядю.
- Тим краще, тим краще, голубонько! - поспiшно сказав дядьо. - От
тiльки мимоволi виникають деякi питання. От, наприклад, таке: коли ми вже
ма║мо соцiялiзм i щастя i вже йдемо, як тобi вiдомо, в комунiзм, то для
чого партi┐, чи Сталiну, коли хочеш, вживати таких засобiв охорони нашого
щасливого ладу? Ти сама тiльки що сказала: який же то соцiялiзм, коли
треба бути сексотами на сво┐х батькiв, посилати ┐х, як ти сказала, на муки
i смерть? Як ти дума║ш?
Маруся стисла золотистi брови з таким виразом, наче хтось болюче
наступив ┐й на ногу, i мовчки стала дивитись убiк. А Сергiй Петрович
знову, немов не помiтивши того, невинно продовжував:
- Крiм того, чого треба так страшно охороняти свiй народ, так пильно
забороняти всяку правду, коли вiн щасливий? Яка пропаганда ворогiв
комунiзму може його переконати, що вiн нещасливий? Га?_ _Ти про це думала
коли-небудь, дiвчинко?
Маруся знов нiчого не вiдповiла, Iвасик хмикнув, а Сергiй Петрович
продовжував;
- Так, Марусино, ти ма║ш рацiю, всi у нас хвалять Сталiна, всi звуть
його i генi║м людства, i сонцем плянети, найпрекраснiшим iз людей за всю
iсторiю людства. Це так. Але... В яких умовах i для чого тi чи iншi люди
так кажуть? Чи дiйсно вони так оцiнюють Сталiна? Оце цiкаво. Та от,
дiвчино, скажу тобi одверто: от я оце тiльки що на зiбраннi учених i
службовцiв нашо┐ хемiчно┐ iнституцi┐ найбiльше хвалив Сталiна i внiс
пропозицiю послати йому привiтання i назвати його найгенiяльнiшим хемiком
на землi всiх вiкiв. Мою пропозицiю було прийнято i привiтання послано.
Мене за не┐ треба було б зараз же арештувати як за нахабний глум з вождя,
а мо┐ колеги з заздрiстю дивились на мене i вiтали мене за те, що саме
менi прийшла така чудесна iдея.