"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

або в спортi: хто дужчий, хто кращий.
- У нас у школi весь час змагаються, - вставив Iвасик.
- I скрiзь люди, Iвасику, змагаються та прагнуть найкращо┐ оцiнки. I то
добре, коли заслуговують ┐┐. Але ║ люди, якi високо┐ оцiнки не
заслуговують, а бажання ┐┐ мають дуже велике, навiть хворобливе,
ненормальне. Так от, Марусю, то правда, що Сталiн у молодостi, коли мав i
здоров'я i сили, то мав i iнстинкт справедливости сильний, здоровий. I
заслуговував високо┐ оцiнки. А як почав старiти, коли сили почали
слабнути, iнстинкт правди почав приглушуватись iншими силами, отим
себелюбством, славолюбством, владолюбством...
- Ой, дядю! - скрикнула Маруся. - Так, виходить, що всi старi люди
повиннi бути страшними его┐стами, себелюбами...?
- Нi, дiвчино, не всi, а тiльки тi, якi живуть у сприятливих для
розвитку цих сил обставинах. У нас з тобою тепер нема владолюбства. А дай
нам владу, дай можливiсть панувати, командувати, i ти побачиш, як ми
швиденько навчимось дивитись на себе як на вищих iстот, бути владолюбами,
як полюбимо таку "професiю".
- Але ж багато людей (та що: майже всi люди) так високо оцiнюють
Сталiна! - аж пiднесла голос Маруся. - Його ж так усi люблять, так
славлять. Вiн же справдi такий генiяльний, вiн усiм нам батько. Як же так,
справдi, дядю?_ _Ти_ _несправедливий до нього.
Експеримент почав давати небажанi й навiть небезпечнi результати.
Сергiй Петрович вдивився в Марусю: очi в не┐ були напруженi, стривоженi,
навiть зляканi.
- Так, Марусю, ти ма║ш рацiю: багато людей щиро люблять Сталiна й
високо оцiнюють його. I я тобi висловлюю оце не свою думку про нього, а
думку iнших людей. Я стараюсь бути якраз справедливим, об'║ктивним, я
слухаю тих i тих, а хто з них ма║ бiльше рацi┐, це не нам, мабуть, судити.
Так що ти на мене так дуже не накидайся, а послухай уважно.
- Я готова слухати, але коли ж...
- Ну, от i добре. Так давай тепер розглянемо, що кажуть однi i що
кажуть другi. Ти, видно, добре зна║ш, що кажуть тi, якi хвалять i люблять
Сталiна. Але що кажуть iншi, напевно не зна║ш, бо казати що-небудь проти
Сталiна, як тобi вiдомо, у нас заборонено. Правда ж?
Маруся знизала плечима й нiчого не сказала.
- Так от, давай насамперед проаналiзу║мо, кого ми, звичайно, любимо, а
кого нi. Ми любимо тих, хто нам добро робить. Правда? А того, хто робить
зло i приносить страждання, того ми не любимо, ненавидимо, ла║мо. Правда ж
i це? Так, Марусю?
Маруся, не знаючи, до чого воно йдеться, ухильно муркнула:
- Не знаю. Зда║ться.
- Та певно, що так, це просто iстина. Отже хто у нас повинен любити
Сталiна? Очевидно тi, кому вiн да║ добро. А що таке у нас в Радянському
Союзi добро? Це насамперед добра ┐жа, добра одежа, добре помешкання. А зло
- погана ┐жа, погана одежа, погане помешкання. Правда? А ти зна║ш, скiльки
людей i нас мають погану ┐жу й погане життя взагалi? Ти цiкавилась цим
питанням?
Маруся зам'ялась i троки знiяковiло сказала:
- Я не мала нагоди цим цiкавитись В партi┐ про це не говорять. Але я
думаю, що ┐х не так багато.