"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

рiвним голосом спитав:
- А що ж ти iнше могла робити, коли тобi було запропоновано?
- Не згоджуватись!
- Значить, бути зараз же за непослух партi┐ викиненою з не┐,
арештованою i... i всяке таке iнше? Бо, значить, ти - не активна, не щира
комунiстка, а шкурниця, а, може, i та║мний ворог народу. А через тебе,
може, i тата, i маму, i брата, i мене було б так само викинено i
арештовано i всяке iнше. То це було б краще?
Маруся похилила голову, посидiла так i тихо в землю пробурмотiла:
- Було б не так... гидко, нечесно i... неможливо.
I_,_ пiдвiвши голову, вона обурено, гаряче прошепотiла йому в лице:
- Значить, ти радиш менi доносити на тата, на маму, на всiх, кого
люблю? Так?
Сергiй Петрович не вiдповiдав.
- Що ж ти мовчиш, дядю? Що ж менi робити, що?? Ти казав тодi: "Слухай
старших". Ну, добре, я слухаю. Ти, старший, ти найстарший у нашому родi,
нiби батько наш. Ти - професор, ти навча║ш фiзики, хемi┐ студентiв. Добре.
От я прийшла до тебе прохати навчити мене, тiльки не хемi┐, а що менi
робити, як менi тепер жити? Почекай, дядю, почекай, дай менi сказати вже
до кiнця. Я всi цi днi, пiсля того, як записалась у сексотки, думаю,
думаю, думаю i готова сказитись од дум. Я десять днiв не виходила з дому.
Я боюсь iти в унiверситет, боюсь зустрiчатись з товаришами, - бо або вони
сексоти, або я почую вiд них щось таке, що повинна донести. I тепер у мене
виникла сила питань, на якi я не можу собi вiдповiсти. Мама турбу║ться,
бачачи мене такою. Я ┐й сказала, що я трохи хвора. Але я хвора тiльки на
непевнiсть i страх. Як менi жити тепер, дядю? Як менi тепер поводитись з
людьми, як ставитись до них?
Ну, добре: я - комунiстка, комсомолка. Але невже я через це мушу
перестати любити сво┐х близьких? А я мушу перестати, бо як я можу любити
тих, на кого я завтра можу донести, та й яких я сама вже боюсь, бо й вони,
може, вже сексоти? Добре: любити Сталiна, партiю, соцiялiзм. Але невже для
цього я мушу не довiряти навiть рiднiй матерi або шпигувати за нею,
доносити на не┐, вiддавати ┐┐ на страшнi страждання? Морально це? От
покiйний Жданов казав, що в комунiстiв нема сво║┐ моралi. А чия ж ║ у них?
Чия? I коли такий авторитетний комунiст, один iз наших вождiв, так казав,
то кому ж вiрити i за чи║ю мораллю жити? Нiчого тепер не розумiю. Мо║
сексотство всю мене перевернуло. I я тепер почуваю себе такою самотньою,
самотньою. Я вже навiть маму пiдозрiваю. Тата нi, бо вiн -смiливий,
чесний, сильний, вiн скорiше пiшов би на муки, нiж бути сексотом, та║мним,
паршивим агентом, провокатором, шпигуном.
- I разом з собою вiн волiв би потягти на муки i маму твою, i тебе, i
всiх нас? - сумно й немов задумливо пробурмотiв дядько Сергiй.
Маруся скинулась i розпачливо заломила руки:
- Ну, а що ж робити? Що? Вiддати iнших людей на муки? Ворогiв, мовляв,
соцiялiзму? Але який же то соцiялiзм, що вимага║ таких вчинкiв? Чого ти
мовчиш, дядю? Ти зневажа║ш мене тепер? Чи бо┐шся, що я донесу на тебе?
Сергiй Петрович раптом узяв ┐┐ за руку й сильно стиснув.
- Не говори дурниць та ще так голосно. А послухай мене. Оце тiльки що з
мiлiцi┐ вернувся Ваня. Його там сильно били.
- За що?? - з жахом скрикнула Маруся.