"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зоста║ться на все iнше? 220 карбованцiв, а дрова самi на мiсяць зимою 500
кiлограмiв коштують 230 карбованцiв. Отже ще й не вистача║ на дрова. А чим
же жити? М'яса ми в очi нiколи не бачимо, молоко для дiтей раз на тиждень
на чотирьох один лiтер купу║мо. А на трамвай, а на городину, а на тютюн, а
на... Про одежу вже й не думати. Дiти голi та босi бiгають навiть зимою.
Живемо напiвголоднi, сонця нiколи не бачимо, бабра║мось у брудi, диха║мо
смiтником та нужником, з хвороб не вилазимо. Та отак не день, не мiсяць,
не рiк, а роки, а без кiнця до само┐ смерти нашо┐. I дiти нашi так само
будуть жити. Оце наше щастя. А там трошки вище за нас, розкошують нашi
пани, женуть автами по вулицях, заливаються шампанським по сво┐х
ресторанах, живуть у палацах i особливих помешканнях. Так скажiть, на
милiсть, чи треба багато розуму, щоб зрозумiти, яким чуттям такi, як_ _ми
радянськi люди можуть горiти до Сталiна та його партi┐? А нас же таких, як
наша сiм'я, ║ вiдсоткiв шiстдесят. Значить, мiльйонiв сто двадцять. Трошки
менших, нiж ми злидарiв ║ вiдсоткiв тридцять. А вiдсоткiв десять отi
розкошуни-сталiнцi. А до цього додайте мiльйони тих, що по концтаборах, як
от ви, чи наш Панас, пропадають. Та рiдко ж знайдете в нас по Союзу сiм'ю,
в якiй би не було свого Панаса, ближчого чи дальшого. А голод 1933 року?
Мiльйонiв вiсiм у нас в Укра┐нi померло вiд нього. Матерi дiтей сво┐х ┐ли.
Трупи по вулицях валялись. Селяни з сiл бiгли в мiста й просили милостинi
шматочком хлiба, того самого хлiба, який вони самi робили та який сталiнцi
в них забрали. Хто ж його створив, хто органiзував той голод?
Юхим витяг жовту, худу руку й крикнув:
- Сталiн! Сталiн свiдомо, органiзовано створив нам голод, щоб загнати
селян у сво┐ колхози, у свою каторгу тут у нас, в Укра┐нi. Та й спiва║
тепер нам гiмн: "Живи, Укра┐но, прекрасна i сильна" бо "в Радянському
Союзi ти щастя знайшла". Так от, нехай американцi змiркують, може в
населення Укра┐ни не бути ото┐ ненависти до Сталiна та його ладу? Га?
Може, скажiть?
I бачачи, що гiсть мовчав, Юхим обурено тикнув у нього пальцем, неначе
той був американцем.
- Ага, мовчите? Але вiйна не мовчатиме, вона скаже сво║ слово. I вони
почують його, нашi пани! Свiт жахнеться вiд нашо┐ любови до сталiнцiв!
"Замучимо, замучимо, замучимо"... - раптом блискавкою промиготiло в
мозку Степана Петровича. Вiн злегка труснув головою, неначе викидаючи щось
iз не┐, i спитав:
- А що ж нам до вiйни робити? Терпiти отак i далi? А як вiйни i зовсiм
не буде, як Сталiн та Труман якось помиряться, то нам так i помирать у
каторгах? Адже народ сам, мабуть, не зможе скинути большевикiв? Правда?
Коли б хоч яка-небудь органiзацiя була, щоб було кому керувати народом, як
збунтувався б. Ми там, на каторгах не зна║мо, що тут у вас, чи ║ хоч
яка-небудь та║мна органiзацiя?
I вiн з напруженою хоч i непомiтною увагою зиркнув на Юхима й Оксану.
Юхим у понурiй задумi покрутив головою.
- Нi, щось не чути нiчого за якусь органiзацiю. Злоба, ненависть люта
║, а органiзацiя... Так як ти його органiзу║шся, коли вони таку свою
органiзацiю завели, що дiти на батькiв доносять i на каторгу засилають. Нi
партiйнi, нi безпартiйнi, нiяко┐ органiзацi┐ завести не можуть; як тiльки
дво║-тро║ закладуть якийсь зародок, так четвертий пiдiсланий провокатор
зараз же вида║ ┐х i всiх арештовують. Зокрема всi готовi на всяку