"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

себе, мiж сво┐ми, ма║мо iншi слова, от як з вами.
- О, ма║мо iншi, ма║мо! - грiзно пiдтвердила Оксана.
- I нехай тепер здiйметься нова вiйна, ми ┐м покажемо, що ми зна║мо,
Вони гадають, що вони наших дiтей так замурували й так ┐х напихають сво║ю
пропагандою, що тi нiчого iншого не знатимуть, що й критики у них не може
бути. Брешуть. Нашi дiти теж не скотяки, вони теж умiють бачити та думати.
А вони бачать, що в одних людей розкошi, а в iнших злиднi, що однi живуть
у палацах, а iншi в халупах, що однi мають шампанське, а в iнших i на хлiб
нема. Так вони, нашi дiти, можуть i повiрити, що в Радянському Союзi ║
справедливiсть та рiвнiсть? Та навiть тварина, коли ┐й погано, то й та
брика║ться. А нашi дiти будуть спiвати славу Сталiну? Дурнi вони, коли
думають так. Ось нехай прийде нова вiйна, ми ┐м покажемо, що ми зна║мо та
хочемо. У ту вiйну тiльки дурний Гiтлер урятував ┐х, а то б тепер вiд них
нi слiду не зосталось би на свiтi.
- А чим вiн ┐х урятував? - спитав гiсть.
- А тим, що здiйняв у народi проти себе ще бiльшу ненависть, нiж була
до Сталiна. Ви там, у сво┐й каторзi, не могли бачити, що вiн тут виробляв
з нами, як вiн нас ще за дурнiшу скотину мав, яке рабство на нас наклав.
Комунiсти хоч стараються прикривати його хорошими словами, а нацисти так
без усякого прикриття катували нас.
Та от нехай прийдуть тепер американцi! Коли не будуть такими самими
дурнями, як нiмцi, коли дадуть нам нашу самостiйну Укра┐ну, тодi
большевики побачать, як ми ┐х, отих американцiв будемо "ненавидiти".
- А як вони нам i помiщикiв, i капiталiстiв, i всяких панiв привезуть
iз собою, - тихо спитав гiсть. - То як ┐х будемо приймати?
- Нiколи в свiтi! - аж ударив по столу Юхим. - Оце ж i була друга
дурiсть нiмцiв. Вони хотiли замiнити нам большевицьких панiв сво┐ми
панами. А ми на це ┐м сказали: "К чортовiй матерi! Нiяких бiльше панiв, нi
чужих, нi сво┐х! А тепер ми американцям ще скажемо... "i нiяких наймитiв
не хочемо мати в себе, самi собi хочемо бути хазя┐нами i робiтниками". Так
же я кажу? Це ж вона ║ ота трудова... коле-кго-кратiя, чи як там ви
кажете.
- Та так нiби.
- Ну, от. I коли американцi зможуть оце зрозумiти й схочуть таку волю
нам принести, то нехай смiливо йдуть, нехай хоч завтра починають вiйну, ми
┐м дамо свою народну армiю, повстанську. Вона в ячейках давно вже ║ i вою║
з советами, а тодi повстане цiла органiзована армiя. Та не тiльки в
Укра┐нi, а й у Росi┐ та по iнших краях Радянського Союзу. Та чи
американськi капiталiсти здатнi це зрозумiти? Оце питання. Як ви дума║те?
Гiсть зiдхнув i сказав:
- Хто його зна. Це у великiй мiрi залежало б ще й вiд того, чи вони
повiрили б, що бiльшiсть людей в Радянському Союзi мають отаку ненависть
до Сталiна та большевизму, як оце ви кажете.
- А що, американськi капiталiсти такi дурнi, що не можуть зрозумiти
тако┐ просто┐ задачi, яку й Гаврик може рiшити? - запитав Юхим. - Та яке ж
iнше почуття може бути в наших радянських людей до большевизму? Нехай
змiркують. Я заробляю 400 карбованцiв на мiсяць. Так? А кiло житнього
хлiба кошту║ карбованець двадцять копiйок. На нашу сiм'ю треба
чотири-п'ять кiлограмiв на день, скажемо: 6 карбованцiв, а на мiсяць,
значить, 180 карбованцiв. Так? На сам хлiб. Скiльки ж, пита║ться в задачi,