"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

батькiв i брата Гаврика, що там вийшло з тi║┐ магiчно┐ торби, не витримали
й вихорем кинулись до столу, як дика татарська орда. ┐х знову хотiли
спинити й вiдтягти до лахмiття, але вони вчинили такий вересклий опiр, що
гiсть утрутився i залагодив конфлiкт пропозицi║ю пiти на обопiльнi
поступки: дiтей розсадити на лахмiттю, дати ┐м по шматку паляницi, по
доброму кiльцю ковбаси, по скибцi сиру, по два цукерки; а за це вони,
з'┐вши це, повиннi влiзти пiд лахмiття, гарно вкритись ним i зараз же
заснути. На тому й стало.
Гавриковi як старшому було дано його порцiю на припiчку бiля печi, але
теж з умовою, що вiн там сьогоднi вивчить свiй друкований папiрчик на
завтра до школи. Бо як не вивчить, то краще б йому й на свiт не родитись!
Гаврик понуро прийняв цю умову й почав теж уминати гостевi подарунки.
Разом з дiтьми не витерпiли й узялись ласувати й батьки з гостем.
Випили по чарцi, закусили так, що аж затрiщала ковбаса в ротi, ухопили ще
по однiй, та ще по однiй._ _Юхим_ _iз жовто-сiрого став жовто-червоним, а
Оксана, витерши губи ребром руки, смачно й густо розцiлувала гостя в
обидвi щоки.
- Та й свято ж ви нам принесли, хай вас Бог благословить за нього! -
сказала вона на закiнчення й розчулено поклала в рот наготовлений цукерок.
Тим часом Гаврик уже давненько закiнчив сво║ святкування i, як чесний
контрагент, узявся за виконання прийнято┐ умови, тобто, пiдсунув до себе
друкований папiрець i почав бурмотiти з нього. Пробурмотiвши за папiрцем,
вiн заплющував очi й намагався повторити напам'ять пробурмочене. Але воно,
видно, не давалося, бо вiн безсило ворушив губами й не мiг нiчого з них
видушити. Накiнець в його повторюваному бурмотiннi почали вже пробиватись
нотки плачу.
- Учи, учи! - весь час оберталась до нього Оксана. - Не вивчиш, не
дiстанеш бiльше нi ковбаси, нi сиру, нi канахветiв. Учи!
- Та я вчу-у... - з плачем у голосi згоджувався Гаврик, - так воно не
влiза║ в голову... I знову бурмотiв.
-..."В Радянськiм Союзi ти щастя знайшла, ти щастя знайшла, ти щастя
знайшла..."
I з таким одча║м i люттю повторював це "щастя", що аж гiсть зацiкавився
i запитав:
- А що то вiн вчить таке?
- Та отой гiмн Укра┐ни ┐хнiй... - понуро пояснив Юхим. - Вийшов наказ,
щоб усi учнi по школах вивчили напам'ять оцей ┐хнiй гiмн. Не гiмн, а,
звиняйте за слово, чисте г... Ну, а Гаврик наш нiяк не може його напам'ять
узяти. Ну, прокажи нам, що ти вивчив. Прокажи швидше. Ну?
Гаврик сьорбнув носом, розгладив долонею папiрець i почав механiчним,
високим голосом:
- "Живи, Укра┐но, прекрасна i... i...
- ..."I сильна, i сильна..." - пiдказав батько.
- ..."Прекрасна i сильна, - повторив Гаврик. - В Радянськiм Союзi ти
щастя знайшла..."
- Бодай ┐м було повiк таке щастя! - тихо вставила Оксана, а Гаврик
зупинився.
- Ну, далi, далi! - пiдштовхнув_ _Юхим._ _Гаврик напнувся i потяг далi:
- "Мiж рiвними рiвна, мiж... мiж...
- "Мок вiльними вiльна"... - знову пiдказав_ _батько.