"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Максим, нiяково усмiхаючись, поспiшно засунув руку в кишеню сво┐х
замазаних, обдрипаних штанiв i, покопавшись, витягнув декiльки срiбних та
мiдних монет.

- Покажiть, - нахилилась Людмила над рукою.
- Три... Вiсiмнадцять... Двадцять вiсiм копiйок! Це, по-вашому, грошi?
- подивилась вона на його з усмiшкою.
- А що ж? - радiсно засмiявся вiн на усмiшку, держачи руку з монетами.
- На два днi буде... - I, знов несмiло подивившись на не┐, тихше додав: -
Поки знайду роботу.

- Для того, щоб знов кинуть? Максим став ховати грошi в кишеню.
- Га?

- Не знаю... I знов змовкли.
- Правда, я падл║ц, добр... товаришко? - вмить якось роблено, смiливо
промовив вiн i з якимсь викликом в очах подививсь на не┐. Людмила хутко
озирнулась за цими словами й мовчки зупинила на йому свiй здивований
погляд:
- А це ще для чого?
- А хiба нi?

- Не мелiть чортзна-що, - сухо кинула вона й знов одвернулась.
Максим нiяково усмiхнувся й замовк.
- Хоч би заарештували, - помовчавши, знов почав вiн, але вже не
всмiхаючись, а якось задумливо й сумно, протягуючи слова. - Всiх беруть, а
меие... Хоч би скорiше вже. А так вже не можна...
Людмила мовчала.
- Все одно... Я бiльше не можу... Я вже не можу...
- Чого не можете? - тихо кинула Людмила.
- Не можу, всього не можу! - живо повернувся вiн до не┐. - Не можу
жити... не можу робити... Все паскудно, погано... Всi такi поганi...
Всi... Ну, скажiть, ну, скажiть самi: то добре, що вони лаються, що вони
замiсть того, щоб боротися, лаються мiж собою, сваряться! I нас сварять...
Он учора один есде каже: "Есери не соцiялiсти, а буржуа". Ну, то добре?
Людмила мовчки дивилась на дверi.
- Хiба так можна? Хiба можна таке говорить? Ми ж соцiялiсти, ми ж за
правду, за все хороше... А самi ла║мся... Мiж собою... А робiтники хiба...
Ех!.. Що робiтник? Ви дума║те, що вiн розумi║? Йому говорить есде, а вiн i
вiрить... Не люблю я есде.

- Глупостi говорите!
Максим хотiв щось сказати, але замовк i, помовчавши трохи, тихiше знов
почав:

- Справдi, я той... Я сказав глупость... Коли ж менi так досадно...
Скрiзь сварки, скрiзь нелюбов... Ну, добре, тепер я в укра┐нськiй партi┐ i
ще не знаю, як тут... А коли я був у соцiял-демократiв, а потiм у есерiв,
так... Зна║те, просто всяка вiра пропада║ у все... I жити не хочеться.