"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Треба самому робити, а не критикувати других, - тихо промовила
Людмила.

- А де робити? Де? - наче тiльки й чекаючи цього, з болем скрикнув
Максим. - Що робити7.. Що?
- Все, скрiзь.
- Де? Серед робiтникiв? Ану, попробуйте! Попробуйте на мо║му мiсцi! Ви
дума║те, вони мене слухатимуть? Хiба я iнтелiгент?.. Я такий же робiтник,
як i вони. Та й така робота? Ходить на занятiя та лаять есерiв або есде? Я
не можу вже на занятiя ходити!..
- Я це знаю, - перебила Людмила. - Ви вже, зда║ться, два тижнi як не
приходите нi на одну збiрку.
- Не можу... Вибачайте... ┐й-богу, так менi скучно... Та я ж уже не
первобитний[1]... Я б хотiв... Я, зна║те, пiду стрiлять когось! - вмить
несподiвано рiшуче скiнчив вiн i вперто подивився прямо в очi Людмилi, що
знов хутко озирнулась до його.

- Ви здоровi, товаришу? - серйозно обдивилась вона на його лице.

- Здоровий, здоровий! - злiсно, голосно заговорив вiн. - Я зовсiм
здоровий! Зовсiм! Тiльки я так уже не можу. Коли я йду на занятiя, я йду
раз у раз нарочно по великих улицях, коли вони всi ┐дуть у сво┐х екiпажах
i не бачать навiть мене; я... я б хотiв ┐х убить усiх!.. Я вже не можу
ходити по улицях... Мене так душить ненависть, що я кусаю собi iнодi
рукав, .щоб не кричати... ┐й-богу! Я не можу вже. 1 на роботу не можу!
Зна║те, я бiльше заморюся за день од злостi, нiж од роботи... Бо я,
зна║те, все думаю, що я роблю ┐м... Я не можу вже робити... Я лучче з
голоду здохну!.. Не хочу на ┐х, на експлуататорiв сво┐х, робити... А ви
менi - занятiя! Що занятiя? Що я ┐м зроблю занятiями? Коли то ще буде?..
Ви дайте менi таку роботу, щоб я знав, що я кожду минуту роблю щось таке,
.що погано для ┐х. Я хочу тако┐ роботи, щоб я аж упивався, щоб... Дайте
менi таку роботу!..
- Занiмайтесь з первобитними, органiзуйте...
- Ах!.. - з одча║м перебив вiн. - Я ж... Я ж вам говорю, що вони не
слухають мене... Та я й сам ще не знаю так, як iнтелiгент... Хiба я знаю
що?
- Учiться, - несмiло хинула Людмила. Максим подивився на не┐ й зiтхнув.

- Не можете? - прошепотiла вона з жалем. Вiн тiльки знов безнадiйно й
жалько всмiхнувся.

- Ну, що ж робити? Що ж робити? - з мукою подивилась вона на його. -
Скажiть, чого ви хочете? У вас ║ мати?
- Нема.

- Нiкого нема?
- к в селi батько i брат... Не люблять мене мужики. I я ┐х не люблю...
Я, зна║те, нiкого не люблю... Я не вмiю любить... Другi там так... i
ходять гулять... до дiвчат... а я не вмiю... Я злий, зна║те... Я всiх
ненавиджу... Я, зна║те, так ненавиджу всякого, що добре одягнений, що...