"Володимир Винниченко. Miж двох сил (Укр.)" - читать интересную книгу автора

СЛIПЧЕНКО. А то наш Панас покинув вiршi писать та виробля║ шафи тепер.
Заробiтнi тце, нiж вiршi.
СОФIЯ. Та-ак? Невже?
ПАНАС. (З посмiшкою.) Пристосування до сучасного моменту, тiльки
всього, Софi║ Микитiвно. Ви не лякайтесь.
СОФIЯ. (Сухо.) Я й не лякаюсь. Господи, все таке саме, навiть
фотографi┐ в черепашкових рямцях. Нi, я мушу ┐х поцiлувать, вони
надзвичайно милi. (Цiлу║ рямцi.)
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та ти б, дитинко, хоч шапочку скинула, роздяглася. I
┐стоньки ж хочеш? Господи, такий же свiт про┐хала.

СОФIЯ. (Скидаючи капелюха, жакет.) Та ще як, мамуню! У вагонi
четвертого класу, дво║ суток не виходячи з вагона. Один салдат спав на
плечi, другий на колiнах, третiй впiрався ногами об мою голову, четвертий
дихав у шию.

ХРИСТЯ. (Роздяга║ капелюх i жакет.)

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ой, матiнки!
СОФIЯ. А почуваю себе як свiженький огiрочок.

АРСЕН. Та я ж ┐┐ через вiкно з вагона вийняв!

СЛIПЧЕНКО. А що ж! По-козацьки!

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Отто, Господи!
СОФIЯ. Ого, ми молодцi! Але що найкраще, що найкраще, так це те, що
нарештi дома. Дома, дома, на рiднiй землi, на Укра┐нi, татусю, на нашiй
любiй i сво┐й тепер землi. I яке щастя говорить по-сво║му, наче плава║ш.
(Лукаво.) Ну, тату, тепер ви вже, розказував менi Арсен, не матимете нас,
дiтей, що ми "дурну хохлаччину" заводимо? Га?
СЛIПЧЕНКО. Бува║, дочко, що й старi розуму навчаються. Вiк живи, вiк
учись. А дурнем помреш.
ХРИСТЯ. О, тато тепер таким укра┐нцем став, що й нас за пояс заткне.
СОФIЯ. Браво!
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ну, а як же Микола Петрович там, доню? Чого ж вiн з
тобою не при┐хав?
СОФIЯ. (Весело.) А навiщо вiн тут здався, кацап?

СЛIПЧЕНКО. Iменно, так! Оце, видно, справжня укра┐нка!
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ну, де ж таки. Хоч i бiдний, i кацап собi, а таки ж твiй
чоловiк рiдний.
СОФIЯ. Еге, мамуню, уже годi. Уже я не "гаспажа Падпругiна", а просто
собi Софiя Слiпченко.
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. О! Як же це так?

СОФIЯ. Розвелась. Подала заяву в "Сов║т рабочих депутатов", приклала
марку за сiмдесят копiйок, i кiнець. Вiн менi не чоловiк, а я йому не
жiнка. От як тепер, мамцю. (Всi враженi.)
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Оце Господи! Та чого ж так, дитино? Що ж, ви догано жили