"Володимир Винниченко. Miж двох сил (Укр.)" - читать интересную книгу автора

по┐зди, чи той, потяги ходять тепер, хай ┐м грець. Ну, нiчого, хай
упора║мось з большевиками. А, та й славне козацтво росте. Кидайте ви,
Панасе, сво║ теслярство, записуйтесь у вiльнi козаки, боронiть рiдний
край. Яке тепер теслярство? Гляньте, яка ловка шапка. Га? (Одяга║ й
береться в боки.)
ПАНАС. (Спiва║, нiби не чуючи.) "Гей, не шуми, луже".

СЛIПЧЕНКО. О, вже заспiвав сво║┐. Укра┐нець назива║ться.

Входить Гликерiя Хвед. Рокiв 50. одягнена в темне, блюзка дзвiночком,
по-селянському, на головi темна хусточка. Лице тихе, добре. Вдача лагiдна,
дуже довiрчива, на┐вна.
- А Софi║чки нашо┐ все нема║? Чую гомiн та й думала вже, що то вона
при┐хала.
СЛIПЧЕНКО. (Серйозно.) А ти, стара, хiба й не зна║ш? Прийшла ж од не┐
телеграма, що вона просто на аеропланi прилетить до нас. (Морга║ Христi.)
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Здивовано.) Оце, скажiть! (Стурбовано.) Та це ж, не дай
Господи, й упасти можна.
СЛIПЧЕНКО. Ого, прив'яже себе!
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та й холодно ж. Боже мiй. Ото яка! А вона таки така.
Змалку така була.
СЛIПЧЕНКО. Та пише, що просто в вiкно хоче до нас улетiть. Ось сюди. Та
щоб ми вийняли його. Оце сто┐мо та й радимось.

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та як же так?! Ой, старий, ти знов оце мене дуриш...
СЛIПЧЕНКО. (Вдоволено смi║ться.)

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. А я ж i повiрила. Хай Бог милу║, лiтать на цих
еропланах. Нехай уже по┐здом ┐де... (В сiнях гомiн.) Ану ж стiйте. Чи не
вона ж ото? Ой, матiнки! (Кида║ться до дверей у сiни й зника║.)

СЛIПЧЕНКО. А справдi, нiби Софi┐н голос. Е, прилетiла таки! (Швидко йде
за Гликерi║ю Хведоровною.)
ХРИСТЯ. (Поглянувши пильно на Панаса, бiжить за ними.) Вона, вона.
Софiвчка, Софi║чка! (Вибiга║.)
ПАНАС. (Сам швидко йде до дзеркала, дивиться, чепуриться. Потiм
береться за струганок, але, роздумавши, одклада набiк i одкочу║ рукава.
Видно, хвилю║ться, нiяково про себе посмiха║ться, не зна║, яку позу
прибрати. Гомiн у сiнях сто┐ть хвилини три. Панас уже нетерпляче погляда
на двеоi.)

Входять всi й Софiя, ┐й рокiв 27. Гарна, волосся темно-русяве. Одягнена
елегантно в сiрий зимовий костюм, гаптований хутром. На головi сiра, пiд
кольор костюма, хутряна, не смушева шапка. Iде, обнявши Гликерiю
Хведоровну. Манера балакать весела, рiшуча, трошки неуважна. Тепер
схвильована, в радiсному пiдняттю:
- I все так само, так само, як було. Навiть ║ Панас Антонович! Доброго
здоров'ячка? Як ся ма║те? (Здоровка║ться з Панасом.) Господи, такий самий,
анiтрошки не змiнився. Тiльки... Що це тут за дошки? Майстерня?