"Володимир Винниченко. Miж двох сил (Укр.)" - читать интересную книгу автора

правдi. Трошки все ж таки хвилю║шся, га?
ПАНАС. Нi, менi дуже сумно. I страшно: а що зна║ш, як повернеться стара
любов? Га? Що ж ми тодi робитимем, мала моя, га? Стара любов, брат, цупка,
живуча. От морока буде!
ХРИСТЯ. (Несподiвано гiрко.) На що ┐й повертаться, коли ти ┐┐ й тепер
любиш i не переставав усi цi чотирi роки любить.

ПАНАС. (Смiючись.) От-так ма║ш!

ХРИСТЯ. Ах Господи, i чого б я приставлявся. I зо мною ти женився
тiльки на злiсть ┐й, i бороду поголив тiльки для не┐, i.сто┐ш тут з
рубанком для не┐. Ах, нещасний поет, мусить теслярством зароблять на хлiб.
Бiдний талант, загинув через сiм'ю. А Софiя, як же, вiдома артистка
росiйсько┐ iмператорсько┐ сцени, вона зрозумi║...
ПАНАС. (З посмiшкою пильно дивлячись на не┐.) Дитинча, навiщо ти собi
кiгтоньки в серце запуска║ш? Га? Навiщо дряпа║ш? Нiкому з того абсолютно
нiяко┐ користи нема║. Повiр ти менi.
ХРИСТЯ. (Плаче.)
ПАНАС. Так... Додряпалась.
ХРИСТЯ. Ти нiк...коли м.-.мене не любив... Тiльки ┐┐... I тепер...
ПАНАС. Ну, скажiть на милость, що значить одна маленька, паршивенька,
цапина борiдка. В руки взять нема чого, а як зголив, так якi сльози через
не┐. Нi, дитинча, годi, я заведу через мiсяць тобi таку, що всi кацапи
будуть ахкать. Ой, побачиш... На виставку в Рязань пошлю ┐┐. (Обнiма й
злегенька милу║.)

ХРИСТЯ. (Плаче й смi║ться.) Я поганка. Паню! Ти не сердься на мене, але
менi так болiло ввесь час, так болiло. А тепер, зна║ш, легче. Як сказала,
так i легче.
ПАНАС. (З усмiхом.) Ну, звичайно, як звалиш каменюку, так воно вмить
легче.

Входить Слiпченко. Вiн присадкуватий, кремезний, рокiв 50. Вуса довгi,
з пiдвусниками, звисають униз по-козацькому, вишивана сорочка з стьожкою.
Зверх сорочки пiджак, але штани пiдперезанi червоним широким поясом, за
якого причеплено револьвера. Говорить поважно, силкуючись удавати козака,
трохи театрально:
- Ну, дочко! Ти сюди з чоловiком любощi розводить прийшла? (До Панаса.)
Зда║ться, воно трохи не по-укра┐нському буде "любощi розводить"? Га?
ПАНАС. По-укра┐нському можна все говорить. Не сушiть собi голови.
СЛIПЧЕНКО. Ну, нехай упора║мося з тою проклятущою кацапньою, засяду за
граматику. Ну, а шапка ж де? Дочко?
ХРИСТЯ. Та, ┐й-Богу, тату, ┐┐ тут нема║. Шукаю, шукаю аж... Ой, та ось
же вона, дивiться. Лежить собi...
ПАНАС. Та й уредна яка, i не поворухнеться, наче й не вона.
СЛIПЧЕНКО. (Бере смушеву, сиву шапку з червоним козацьким верхом, що
звиса║ майже на плечi, гладить ┐┐ рукою.) А де ж наш Арсен?

ХРИСТЯ. Та пiшов же, тату, на вокзал зустрiчать Софiю.
СЛIПЧЕНКО. Та аж з самого ранку сидить там? Оце добра менi справа. Ну й