"Володимир Винниченко. Miж двох сил (Укр.)" - читать интересную книгу автора

шафа для книжок, яку допiру роблять.

Далi по лiвiй стiнi полицi з книжками. Мiж варстатом i полицями з
книжками дверi в другi кiмнати. В заднiй стiнi велике iталiйське вiкно.
Крiзь його видно будинки мiста. Бiля вiкна злiва сто┐ть стiл до писання,
фотель. Справа буфет. В стiнi, що праворуч, другi дверi до сiней. Попiд
сею стiною сто┐ть широка турецька канапа. Над нею старовинний укра┐нський
килим i портрет Шевченка у великому рушнику. Посеред кiмнати стiл,
покритий бiлою вишиваною скатiркою.

Скрiзь на стiнах портрети укра┐нських письменникiв, так само прибраних
рушниками.
У п'║сi в основному зберiга║ться авторська орфографiя.

ПАНАС. (Рокiв 30, з голеною бородою, бiлявий, в очах переважно
юмористичний вираз. На йому сорочка з сiрого товстого полотна, на ши┐
зав'язана червоною вузенькою стьожкою; рукава закачанi. Пiдперезаний
темно-синiм поясом. Чорнi неширокi штани в чоботи. Вiн дивиться у
дзеркало, розглядаючи себе зо всiх бокiв. Коли в сусiднiй хатi чу║ться
голос, вiн хутко одходить од дзеркала, бере рубанок i струга║.)
ХРИСТЯ. (Рокiв 24-х, бiлява, з м'якими рисами лиця, одягнена в бiлу
блюзку й синю модну спiдницю, на спинi двi коси. Хутко входить i шука║ по
хатi, поглядаючи скоса на Панаса.) Та де ж вона? Оце, ┐й-Богу! Ну, нема ж,
та й годi! Паню, ти не бачив татово┐ шапки?
ПАНАС. Бачив. На трапку лежить. (Не переста║ стругати.)
ХРИСТЯ. Ай, Паню! (Шукаючи, пiдходить до Панаса, м'яко, занадто щиро.)
А зна║ш. Паню, тобi таки без бороди далеко краще! Тепер у тебе зовсiм
укра┐нський тип. А тодi трошки скидався на кацапчука, це через те, що
борiдка була бiлява i трошки цапина. А тепер же зовсiм такий, як чотирi
роки назад.
ПАНАС. (Нiби шука║ щось круг себе й заглядаючи за Христю.)
ХРИСТЯ. Що ти шука║ш?
ПАНАС. Та щось тут допiру говорено про мою борiдку. Хто то, Христю?
ХРИСТЯ. Авжеж, краще. А що я вчора казала, що гiрш, так то я так... з
поганого настрою. Менi здавалось, що ти поголився ради при┐зду Софi┐, щоб
б\ти таким, яким вона тебе знала.
ПАНАС. Ага, а тепер уже не зда║ться?

ХРИСТЯ. Ну, Господи! Ну, розумi║ться, ти можеш хотiть подобатись Софi┐.
Що ж тут такого? Хiба це зараз же повинно значити, що ти в не┐ закохании?
Господи Боже! Невже ти думав учора, що я iменно це думала? Паню!.. Але даю
тобi слово, я зовсiм так не думаю. Ти вiриш менi? Вiриш? (8u.su.par йому в
лице, ловить руку з струганком.)
ПАНАС. (Смi║ться.) Ах, ти хитрюга!

ХРИСТЯ. Чим? Чим? Чим же я хитрюга?

ПАНАС. Ну, дитинча, iди шукай шапку, менi треба докiнчить оцю поличку.
А то як прийде Софiя, як закохаюсь у не┐, то й не кiнчу вже зовсiм.
ХРИСТЯ. Ну, а хiба ж ти не радий, що вона при┐жджа║? Ну, скажи по