"Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь (укр.)" - читать интересную книгу автора

Рита. Корнiю! Я маю поговорити з тобою.
Корнiй. Зараз, голубко, зараз... Я тiльки два слова скажу...
(Поспiшно виходить).

Рита закусюе губи й помалу поверта║ться до дверей улiво. Звiдти
обережно вигляда║ й виходить Ганна Семенiвна, пита║:

- Ну?
Рита (хмуро, рiзко). Нiчого. Його нiщо не пробира║.
Ганна Семенiвна. Але ж хоч трошки ревнував?
Рита. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цiлувалась
з другим, а йому пiдставили його полотно, вiн би й забув про мене.
(Трiпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такi Побачимо ж, коли так.
Ганна Семенiвна. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажiть на
милiсть, що сталось з ним? I не злого ж серця. Господи милостивий. I от
таке!..
Рита. Нiчого! Ми ще помiря║мось. Я дитини не оддам за полотно! О, нi!
Хоч би воно йому там було найгенiальнiше. Це ще ми побачимо. Хай iде до
сво║┐ Снiжинки, коли не любить, а брехати собi не позволю. (Бере зi столу
нiж i сильно встромля║ його в стiл).
Ганна Семенiвна. Та що ви, Ритонько?! Вiн вас не любить?
Рита (гордо). Ого! Хай спробу║. Не в тому рiч! Вiн мусить бути
батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, i йому
те все байдуже... Ще смi║ ревнувати! Чекай... (Хмуро задуму║ться).
Ганна Семенiвна. Коли ревну║ - знак хороший... Ах, бiда яка!.. I не
злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
Рита. Хоче, зда║ться. Тiльки Корнiй нiби не розумi║ мо┐х натякiв. А
якби я схотiла, Мулен купив би. Та й йому самому вигiдно купити... А
поганий все-таки спосiб ми придумали,мамо... Негарний...
Ганна Семенiвна. Е, моя дитино, коли сiм'ю рятувати, то всякi способи
хорошi. Аби дав Бог, щоб помiг тiльки, щоб очулось його серце... Сiм'
бiльш за все...
Рита. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.
Ганна Семенiвна (тривожно). О? Ну, в такому разi краще вже... О, хай
Бог милу║! Краще вже хай сво┐ генiальнi картини малю║...
Рита (саркастично). Так? Аби синковi жiнка вiрна була? Ха-ха-ха!
Може, i з тим скажете помиритись, що вiн на Снiжинку задивля║ться? Аби
йому добре було? Овва! Коли вiн так, то й я не буду мовчати. До яко┐ це
пори буде? Дитина? Вiн кида║, i я кину! Хай!

Чути плач дитини. Обидвi прислухаються.

Рита. Лесик плаче! (Раптово тривожно кида║ться й прожогом вибiга║ в
сусiдню кiмнату).
Ганна Семенiвна (iдучи за нею, з сумною посмiшкою хита║ головою). Ой,
така якраз, що кинеш! (Виходить).

На верандi весь час чути глуху розмову. Чу║ться стук. Потiм дверi з
веранди одчиняються, i входить Мулен. Вiн не молодий уже, але рум'яний,
з черевцем, очi розумнi, хитрi, сластолюбивi й веселi. Пишна золотиста