"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

стемнi║, отьмариться сонце, i дерево зажуриться - осмутнi║... Аж раптом
загра║ в ньому якась радiсна сила, буйна й непокiрна. Зiрве хлопця iз
призьби, i помчить вiн круг майдану жеребчиком, iржучи й фицаючись... I
весь сум з хлопця як вода змила. Оксано! Далi бiжить до сусiдиного двору,
од ворiт якого летить йому назустрiч, радiсно розставивши руки, вiрний i
постiйний товариш хлопцiв, кучерявенька кароока Оксана. Летить назустрiч,
радi║, хваста║:
- Ба, глянь, Тарасе, що в мене ║? - показу║ крамну, безносу куклу, що
тiтка принесла ┐й з панського двору. - Це моя дитина, а ти будеш кум.


* * *


А на другий день в бур'янi Шевченко буду║ з булиги та коров'якiв
курiнь. Збудував курiнь, заплiв його ромашками та глухою м'ятою, обполов
кругом садок, поробив у ньому стежечки, посипав жовтим пiсочком. Далi
порозставляв у куренi черепочки, скляночки з пасльоном та калачами, сiв,
дожида║ гостей. А гiсть не за горами - за бур'яном на колодцi сидить
Оксана в довгiй материнiй корсетцi, з безносою "дитиною" на руках.
Дiждалась, коли ┐┐ гукнув господар, запишалась, хусткою накрила сонне
личко "дитинi", пiшла до куреня. Незабаром гостi починають гостювати. "А
випийте ще, кумо!" - "Не можу! Не можу, хiба трiшечки! Ой, яка пекуча!" -
"Закусiть, кумо, чим бог послав". Беруть iз порожнiх черепкiв, як iз
мисок, махають руками, плямкають губами, нiби п'ють i ┐дять. Планово,
церемонно. Далi заводять злободенну розмову:
- Як у вас в полi i в городi, кумасю? Чи обсiялись, чи обсадились?
- Де ви бачили, куме! Ще й не починала. За тi║ю клятою панською роботою
свiту не видно, вгору нема коли глянути. Чи скоро вже тая воля буде? Ви не
чули, куме? - Стиха: - Ви не чули - кажуть, у Шандри яконома вбили?
Тут iз бур'янiв виглянуло зо три червоних од хвилювання й цiкавостi
дитячi завоженi личка; уважнi, та║мничi. Радiсний вигук:
- Ось де вони! - I раптом гуртовий, добре зорганiзований спiв чи
декламацiя:


Молодий - молода,
Як собака руда!


У дбайливого господаря ║ запас i про цих гостей: вхопив у кутку куреня
в обидвi жменi печиння, нагнав непроханих геть за бур'яни.
А матерям пiд хатою все видно i все чути.
- От здружили - i водою не розiлл║ш.
- Де ви бачили, там - без Тараса i дихнути не може. Тiльки прокинеться,
не ┐сть, не п'║, зразу бiжить на вулицю. З язика в не┐ не зiходить Тарас.
- Мо' колись справдi сватами будемо.
- Рано загадувати. Хай ростуть здоровi.
Гука║:
- Оксано! Оксано! А йди, дочко, вечеряти.