"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Оксана:
- Дожидай, Тарасе, я зараз прийду.
Хлопець у бур'янi сам. Вже вечiр, а йти небезпечно: розвалять "вороги"
хатину.
Дожида║. Видно ставок. Iз-за верб стиха влiз у воду мiсяць, почав
полоскатись. Як запiзнiлий косар з пильного поля...
Було стемнiло, знову виднi║. Iз-за чи║┐сь клунi визира║ повний мiсяць.
Вибравсь вище, мов пiдпалив бур'яни - засяяли. Свiтиться, як гадючi очi,
люта кропива, синiм полум'ям пала║ гiркий полин, зелено висвiчу║ запiнена,
скажена блекота. Високi будяки, як злодi┐, з кiллям... Страшно й цiкаво...
А що тут дi║ться пiзньо┐ ночi? От би заночувати тут, коли б не гримали
дома. Кулак пiд голову, лiг: "Я трошки". "Тарасе! Тарасе" - i чу║ й не
чу║... Може, причува║ться? Може, за годину, може, за мить - над головою
шелест: Оксана?
Сердито й лагiдно:
- Ось де вiн, заволока! Ану, вставай та зараз до хати! - Катря.


V


А святами - до дiда. А тодi - до Оксани. У старого Iвана Шевченка,
Тарасового дiда, святами завжди повно людей у хатi: дiд Iван грамотний, i
в нього ║ велика книжка про святих мученикiв. Дiд Iван надiва║ олив'янi
окуляри i почина║ повагом вичитувати про великi муки свято┐ Варвари. Хто з
бабiв слуха║, хто куня║, чоловiки дмуть люльки. Хтось дуже томлений за
тиждень раз по раз хропе й кида║ться. Винувато озира║ться: "Ото, господи".
Вiкна й дверi поодчиненi, i знадвору чути веселий гомiн на уличцi. Тяжка й
гiрка була та панська неволя, та не тiльки ж те й робити людям, що плакати
та журитись. Часом i спiвають, i жартують, i потанцюють, а надто молодь.
Бо то треба було б умерти, щоб усе тужити, а народу - сила, не вмирати ж
усiм. Чути у вiкно - на улицi регiт, раз за разом поривами. Дедалi дужче.
- Це, мабуть, притисся Перебендя з кобзою, пiти послухати, що там
вигаду║ старий дурень.
Кида║ набiк мiнею, виходить iз хати, за ним, як курчата за маткою,
чередою гостi. Посеред майдану - гурт людей, старi, дiти, молодь,
обступили кругом старця - то нiма тиша, то шалений регiт. Ближче - чути
тихий глухий старечий голос сипав якiсь немiчнi жарти. Ще ближче - чути
тихий веселий шум струн на кобзi, як живий вiтер. Дода║ словами, аж
гуца║ться:


Ой дiвчина-горлиця
До козака горнеться,
А козак, як орел,
Як побачив, так i вмер.


Кiнчив, витира║ пiт полою.
- Бач, старе луб'я, яко┐ затина║! А вмирать! - хтось iз старших в жарт