"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Мандру║ш?" А я кажу - в Керелiвку!
А вони й кажуть: "Це ти iдеш у Моринцi, а в Керелiвку треба назад.
Сiдай, каже, з нами, ми довеземо". Та й посадив мене на вiз. I дав менi
батiг волiв поганяти..."
- Бачили такого! Чумакувати надумав уже!
- I як воно згадало, що з Керелiвки?
- Я ж казав, що знайдеться, - обiзвався i сусiд. - Такий лобатий не
пропаде.
- Ну, почумакував, тепер бери ложку та сiдай вечеряти, - сказав батько.
Хлопець тiльки того й дожидав.
- Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого? - допитувалась мати. Мовчить та
сьорба║ з ложки, аж луна йде. Мати кивнула на нього батьковi:
- Як мота║! Наче три днi не ┐в. - Розмова мiж дорослими пожвавiшала. По
вечерi мати послала дiтям на горбку коло сiней. Полягали. Тарас в
середину, з одного боку Катря, з другого - Микита. Мати сiла коло ┐х.
Сусiди посiдали на призьбi, запалили люльки, вернулись до сво║┐ розмови.
Тарас тим часом почав розповiдати тихим та║мничим голосом. Брат i сестра
аж голови попiдiймали. Крадькома прислуха║ться мати. Далi, смiючись, до
чоловiкiв:
- Ви послухайте, що цей волоцюга вигаду║: старий того не придума║
збрехати, як воно. Каже, що ходив вiн туди, де сонце заходить, бачив
залiзнi стовпи, що пiдпирають небо, i тi ворота, куди сонце заходить на
нiч, як корова в хлiв. Розповiда, нiби справдi сам те║ бачив. Ой Тарасе,
що з тебе буде?
- Всi на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде,
- промовив сусiд.
- Що вийде? - жартом обiзвався батько, - розбiяка великий вийде - ось
що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий.
- Це той, що в панiв однiма║ та надiля║ бiдних?.. Починалася знову
розмова про славетного розбiйника, що саме гримiв у той час на Подiллi. В
селi затихало. Чути було iнколи дiвочий смiх на улицi. Коло хати i над
хатою гули хрущi. Дiти спали.
Як той артист, що дожидав, поки все кругом нього стихне, на все село
защебетав десь поблизу соловей.


IV


I знову мина║ рiк...
Не любив хлопець сидiти в темнiй хатi, не любив сумних розмов про
злиднi, про горе. Все, було, тiка║ з хати до сонця, на просторе. Одначе
минути того не можна. Зберуться часом кутковi молодицi та баби, посiдають
на призьбi, почнуть гомонiти. Сяде тута ж, коло матерi, бiгаючи
натомившись, хлопчик, притулиться, слуха║. Чого-чого тiльки вiн не
наслуха║ться - все про тих же панiв та ┐х економiв: i як людей били - кого
рiзками, кого канчуками, i як продавали людей, за собак мiняли, засилали в
Сибiр, в москалi голили. А як почнуть про тяжку роботу, про неволю, про
злиднi... Ясний надворi день. Ясно сонце свiтить, небо безкрайн║ та син║,
ку║ зозуля в лузi, а як усього того наслуха║ться, - то й день йому