"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

книжечку з малюнками (хай буде за халяви) погасив каганець i вийшов iз
школи.
Оглянувся на школу: прощай, проклята! Справдi спалити тебе тiльки. В
селi всi вже спали. Тихими вулицями вийшов на широкий шлях, далi звернув
на узгiн, пiшов мiж темними житами. Тихо й помалу, крадькома виявляли себе
соннi жита, нiби хтось, пiдкравшись, здирав iз них укривало. Глянув убiк -
палав уже край неба. Виднiлась рясними садами в туманi Лисянка. З садiв
висунули голови, як сторожа, тополi. Як свати в рушниках, блиснули на
церквi хрести.
Забув про школу Шевченко, думав за нове: яка-то доля буде в малярах!
Мрiяв: "Буду пильнувати, за рiк, за два вийду на маляра, а там..." Роса
пече босi ноги, скринька рiже плече... Не чу║...




VI


Не так воно було, як думав Тарас. Замiсть того, щоб привчати учня до
малярства, дяк зразу повернув хлопця на наймита: велiв йому дрова рубати,
носити воду, дiтей глядiти. Тарас не знав, що в усiх ремiсникiв так
велося, що учень мусив рокiв два-три одробити йому за хатнього наймита, а
тодi вже хазя┐н почне вчити його свого ремества.
Днiв зо три попотиривши воду з Тясмина на круту гору, Тарас запитав
дяка:
- А коли ви почнете мене вчить малювати?
- Швидкий ти хлопець, так уже i вчи. Спершу ти менi послужи за науку
рокiв три, а тодi вже я буду вчити. А то навчи тебе зразу, то тодi чорт
тебе й бачив. Порядку не зна║ш.
Тарас побачив, що з тако┐ науки добра йому не буде. Покинув цього
маляра - пiшов до другого в село Тарасiвку. "Цьому хоч i робить буду, то
принаймнi маляр, кажуть, на всю округу..." Аж i тут Тарасовi не пощастило.
Славний маляр подивився Тарасовi на лiву долоню i рiшуче промовив:
- Нi, хлопче, я не вiзьму тебе за учня. Серце Тарасовi стиснуло:
- Чому, дядюшко? Я б слухався вас, я б шанувався, робив би все, що
звелiли. Приймiть!
- I не проси - не прийму.
- Та чому ж не приймете?
- А тому, що все одно маляра з тебе не буде. Та не тiльки маляра - не
буде навiть шевця або бондаря. Талану нема║ в тебе, долi. Нiчому ти не
здатний. Iди в старцi.
Мов по головi чим ударив вiн хлопця цими словами.
"Невже справдi ледащо з мене?" - аж на душi похололо.
Пiшов Тарас смутний, приголомшений. Iде, плаче:
"Що менi тепер робити на свiтi? До кого звернутися за порадою? Пiду
топитись!" - Глянув навкруги: жаль свiту ясного... - "Буду хоч як жити,
аби жити. Сонце всiм свiтить рiвно".
I пiшло Тарасове життя без пуття, без шляху битого... Найнявся пасти
вiвцi. Сам сяде з книжкою в ровi, а вiвцi - в спаш. Довiдались, прогнали.