"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тарасе, бiдний ти - у тебе сорочка не бiла.
- Де там буде вона бiла - третiй тиждень як надiвана.
- Нема║ кому випрати, бiдний ти! - Почала легенько гладити сво║ю рукою
руку Тарасову.
- А чи правда, що ти собi стелеш камiнь у голови? Тарасовi пригадались
мрi┐ про "зiрочку", хотiлось почати, i було соромно, i не знав як. Почав
хрипко, та║мниче:
- Зна║ш оту пiсню: "Ох зiйди, зiйди, зiронько моя вечiрняя"?
Нишком:
- Ну, то що?
- Зiронька - то це ти!
- Як же це?
- Зiходить, як ти виходиш проти череди.
Дiвчина i здивувалась, i засоромилась, i зрадiла:
- Таке, прирiвняв! Чим же я до не┐ подiбна?
- Така гарна.
Загорiлась:
- А от, кажуть, Ткаченкова Варя краща.
- Нема║ кращо┐ за тебе! - авторитетно i гаряче промовив Тарас.
- На всю Кирилiвку? - зрадiла Оксана.
- I на всю Кирилiвку, i на весь свiт!
Дух забило Оксанi в грудях, очi засяяли, насилу зiтхнула: важко,
гаряче.
- Коли так, то за це я тебе, Тарасе...
Не доказала. Обо║ здригнули i розсунулись. Обом стало жарко. Обо║ пекли
ракiв. Оксана ляскала хлудинкою об долiвку, Тарас видивлявся в землю, мов
у дзеркало.


... I-гу -
Загнув батько дугу,
А мати супоню... -


з виском вигукували п'янi молодицi.
Раптом Оксана скривилась - зверх одного рум'янця, нiжного i тихого,
наплинув густий, червоний сором.
- I як ┐м не сором? А ще жiнки! - з огидою промовила вона i додала: -
Ти, Тарасе, не ходи туди...
Знову кинулась: чередники хльоскали батогами, пiдганяючи останнiх у
чередi корiв. Якось не помiтили, коли почала йти, iшла й пройшла перед
очима вся череда.
- Моя матiнко! Це ж менi буде! - Схопилась, кинулась, не прощаючись,
бiгти i знову спинилась.
- Ти коли дума║ш у Лисянку?
- Скоро. Дiжду недiлi i пiду...
- Ну, то ще побачимось.
Огрiла очима, осяяла, побiгла, шумлячи спiдницею. Трохи згодом на все