"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нагрiту росу. В гущавинi лежало кiлька потрухлих колодок. Колись ┐х
вивезли сюди на огорожi та так, мабуть, i забули. Хлопець пiдмостив трави,
сiв на колодцi i почав розгортати свiй зшиточок. В зшитку, розмережанi й
розфарбованi вiзерунками, були списанi пiснi, щедрiвки, псалми, що ┐х
бачив вiн у синьому зшитковi у свого учителя й хазя┐на - дяка.
Нова пiсня, що почув вiн у яру од дiвчини, незабаром була вже написана
i обмальована. Тепер непереможно хотiлось йому спiвати цi║┐ пiснi. Тут,
наодинцi, щоб нiхто не бачив його i не чув, стиха, щоб, крiм його самого,
не було чути, вiн завiв виспiваним, гнучким бархатовим дискантом:


Сирота втомився,
На тин похилився, -
Люди кажуть ще й говорять:
Сирота напився...


Кивав головою, пiсля того шепотiв, кусаючи губи;
"Так, так... вiн упився... а спитайте його, чи ┐в вiн що-небудь, чи
пив... Спитайте..."
Не витримав - сльози бризнули з очей. Витираючи рукавом, крiзь плач
шепоче:
- Бодай ви довiку пили стiльки, скiльки вiн пив у той день, коли в
нього не було й рiски в ротi. - Витер сльози, видавив iз носа. Чмихнув...
Перегорнув сторiнку. I знову завожений, заплаканий, вже забувши, на повний
голос:


Сирота леда-а-що,
Не хоче роби-ить:
Ой, оддамо вражого сина
В москалi служи-и-и...


Не закiнчивши, хлопець заридав - зарiв, не стримуючись, на увесь голос.
Приказував:
- Так його, так... де ж сиротi дiтись, куди прихилитись, - в москалi
його! Шкода, що не можна сонця заступити, щоб не свiтило сиротi, щоб слiз
йому не сушило.... Ой люди, люди... Бодай вас...
Кiнчав пiснi i знову починав. I не було тому краю. Голос линув у яр i
знову на гору i лунав по всьому селу.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
- I що це воно спiва║ так гарно та жалiсно? - гомонiли жiнки одна до
друго┐, пiдсипаючи картоплю на городах. - Дiвчина чи хлопець?
- Еге! Я давно вже слухаю, виводить, аж за душу бере... - голосно
обiзвалась до першо┐ друга через три грядки.
- Це покiйного Григора Шевченка хлопець, що в дяка.
- Которий? Отой головатий Тарас?
Десь через увесь город гукнула ще одна жiнка:
- А ви ж думали хто? Отож забереться в бур'яни та й виспiву║. А вже й