"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Куда iдуть iспросi...


Про свою крадiжку навiть забув... Одмучився, - ║ за що!
Згадав вiн про не┐ через довгi роки, пробуваючи в неволi. Згадав i
зворушливо каявся перед всiм свiтом, смутним жартом запевняючи, що це все
життя кара║ його лихо за того п'ятака, що вкрав вiн на мережану книжечку у
дяка...


* * *


Скоро мова мовиться, та не скоро дiло робиться. Який не був радiсний
свiт хлопцевi, як не тiкав вiн од тих злиднiв, що завжди сидiли в рiднiй
хатi, як вiн не одмахувався рукою од того суму, що лежав над людьми,
одначе дедалi i йому часом тьмарився свiт.
Перше горе, що отру┐ло хлопцеве серце, - злиднi та праця матiр поклали
в домовину. Хлопця взяли од школи дивитись за меншими в хатi. Батько
женився вдруге, взявши вдову теж iз дiтьми. В хатi почалися сварки, бiйки,
докори, плач - пекло, що завжди бува║ в хатi, де повно зведенят. Мачуха
пильну║ сво┐х, батько часом оступиться за сво┐х - сварка готова. Так-сяк
жилось, поки живий був батько. Але ось застудився вiн у дорозi, помер
слiдом за матiр'ю - сиротам не стало життя в сво┐й хатi. Найбiльше
перепадало Тарасовi, як найстаршому, до того упертому, правдивому i
гарячому перепадало найбiльше. У хатi якось трапилась крадiжка - в
перехожого москаля вкрадено 45 копiйок грошей. Мачуха напалася на Тараса.
Сама вона не могла справитися з хлопцем - попрохала одного з дiверiв.
Довiдавшись про це, Тарас утiк з дому. Днiв зо три ховався вiн, ночуючи по
тих же густих бур'янах пiд зорями, читав вiршi в сво┐й книжечцi, малював у
нiй квiти й дерева, поки його одного разу не накрили там мачуха з дядьком.
Пригрiвало вранiшн║ сонце, обiщаючи рiвний, гарячий травневий день.
Майдани пахли розпареними бур'янами, городи буяли зеленою городиною, як
море! На городi пiдгортала картоплю з небогою тiтка. Раптом ясний ранок
пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент.
- Тiтко, що воно за крик? - турботно прислухалась Оксана, кинувши
сапувати.
Тiтка-молодиця сперлася на сапу, слуха║.
- Комусь дають порки!
- Чу║те? - обiзвалась за тином на улицi сусiдка. - Це знову катують
того безталанного Тараса. Впiймали сонного.
- Хто? За що? - захвилювалась Оксана.
- Та все ж за тi грошi, що вкрадено було у москаля. Уже йому i грошi тi
вернули - продала мачуха хустку покiйницi Катерини, i москаля того нема║,
а вона, вiдьма, i досi мучить того нещасного хлопця. Сама вже не подужа,
так вона гукнула свого дiвера Павла. Там, кажуть, катюга, що його й свiт
такого не бачив. То катував сво┐х дiтей, а тепер за братових сирiт узявся.
Впiймали хлопця, втягли в сiни та й чинять той глум. Та ще, може, й не вiн
брав.
- Брехня, - гаряче обiзвалась Оксана. - Казали ж, що то не вiн грошi тi