"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

А часом коло ворiт заведуть з Катрею, - обо║ голоснi - луна на все село
iде:


Iще сонце не заходило,
Наступила темнота...


Iшов якось дяк од титаря, косоокий, величенний, старi люди казали - на
запорожця скида║ться, спинився, слуха║:
- Що воно ото за пiдголоска виводить, не розбереш - хлопець чи дiвчина?
- пита║ людей, що сидять на призьбi.
- То так виводить мiй Тарас, - обiзвався Григор Шевченко, що сидiв у
гуртi. - Малий, ще оченашу не зна║, а до пiсень, як старий.
- Добрий спiвака вийшов би. Хоч би й до архирейського хору, - гомонить
до людей дяк. - Треба вже, щоб до школи посилали хлопця, а не на улицю.
- Та це ж думка на цю зиму прохати вас, пане дяче... Вiн уже охотиться
до книжки i до школи. Другi дiти не хочуть, плачуть, а вiн уже набрид
менi, щоб одвiв у школу.
- А скiльки йому на роки?
- Уже дев'ятий.
- Ого! Пора. Вже давно слiд було посилати.


* * *


А восени сидить Тарас за граматкою мiж школярами в дяковiй хатi, ляска║
указкою то одного, то другого, коли одвернеться дяк. Лобатий, чуб бiлий,
як пшениця, кучмою, лице смагляве, вилиску║, як чобiт, а очi яснi та синi,
як на росi льон. В школi тiльки його й чути. Стрiнувся якось на хрестинах
iз дяком Тарасiв батько. - А як там, пане дяче, мiй Тарас?
- I не приведи господи, що за гайдамака росте. Часинки не посидить
тихо. Уже йому й доста║ться од мене - не помага║. Нащо краще: кладу пiд
рiзки, а вiн просить: звелiть придержати мене, а то, ┐й-богу, не влежу.
- Та вiн у нас i не такий уже розбiяка, як його уславили: як до нього
добре - вiн удвiчi добрий. Тонкослiзний - що жалiсне почу║, зараз плакать.
Ну й упертий, нема чого ховати, як стане коли на сво║му, як тур. Ну, а як
йому грамота, пане дяче?
- Грамота йому - в руку. Пам'ять добра. Коли б смирнiший - кращого б i
не треба.
- Та й я так гадаю, що грамоту вiн поборе: грамота ведеться в нашому
роду. Що з нього буде, пане дяче?
- А що ж iз нього буде: попа не вийде, а паламар вийде добрий. Щось
вийде, а що - буде видно колись. Побачимо, який вiн буде в письмi.


* * *