"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Звенигородщина - спiвучий куток Укра┐ни, в ньому Кирилiвка не останн║ в
цьому село. Тарас Шевченко ще змалку купався у тих вiршах невiдомих
поетiв, що звуть ┐х народними пiснями. Батько сам чумакував, часто про
того чумака, що занедужав у дорозi (спiвав), тiтка - про сербина, що
намовив дурну дiвку отру┐ти брата. Обiщався сватать, а як отру┐ла,
заспiвав ┐й iншо┐:


Як же тепер сватать,
Що ти тепер гiрше ката, -
Що ти тепер гiрше ката, -
Отру┐ла свого брата...


Сестра Катря - на городi од початку до краю виспiву║ легенду про брата
та сестру, що звiнчалися, не впiзнавши одне одного, потiм виросли цвiтами:


Пiдем, сестро, горами,
Розвi║мось цвiтами.
Ой ти зiйдеш - синiй цвiт,
А я зiйду - жовтий цвiт...
Будуть люди цвiти рвать,
Будуть з нас грiхи знiмать.


Прийде вечiр - всi улицi в селi аж гудуть пiснями: на однiй - про ту
Марусю, що з-за моря зiлля бажала, на другiй - про те, як пiдмовляють
козаки з собою дiвку, десь ще на одному - не то спiвають, не то вичитують
тягучим голосом - сiм загадок. Ранком вийдеш за село. Там, вибираючи
коноплi, бабуся шамка║ беззубим ротом баладу про лиху свекруху, що закляла
невiстку, i та стала тополею:


Не вибрала льону, не пiшла додому,
У чистому полi заночувала.
До бiлого свiту тополею стала...


Там чабан на горi про сво║ бурлацьке життя вигуку║ на весь степ:


Та нема гiрш нiкому,
Як бурлацi молодому.


А почнуть грати в селi весiлля - цiле море пiсень. Сумних i веселих, до
танку - всяких... Ще до ладу говорити не навчившись, Тарас уже пiдспiвував
старшим, а було йому рокiв вiсiм-дев'ять - з дiвчатами на колодках
витягував, яко┐ не почнуть.