"Степан Васильченко. Широкий шлях (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Будем драти, пани-брати,
З китайки онучi...


I святе письмо лежить забуте, дiд почина║ розповiдати про тi часи, коли
гайдамаки панiв рiзали та палили, як ножi святили, як вирiзували Умань.
Слухали сусiди, нiмiли од жаху, чуб здiймався вгору.
А то чи┐ там оченята горять у кутку на припiчку, як iскри? I не дише.
- Тарасику, i ти тута? Iди, сину, надвiр гуляти, чого ти мiж старих
затесався? Тобi ще рано таке слухати.
Тарас крутить головою: "Не хочу!"
Дiд:
- Хай слуха║, виросте - сво┐м розкаже дiтям та онукам.
I не виходить до самого вечора. А вночi не спить, вороча║ться.
Мати:
- Чого не спиш, Тарасе?
- Мамо, гляньте: нiби щось горить у панських будинках?
Мати злякано до вiкна:
- Де? Вигаду║ш, нiчого там не горить. То мiсяць... що це тобi в голову
зайшло? Спи!
Перегодя знову:
- Мамо, а де тепер живуть гайдамаки?
- Якi там гайдамаки? Наслухався, що старi говорять, а тодi щось йому
увижа║ться, не спить! Це, мабуть, ходив сьогоднi до дiда? Еге ж - ходив?
- До дiда...
- Я ж так i знала. То ж дiд те║ розказу║, що давно колись було, не
тепер. Тепер гайдамакiв уже нема║. Половили та повбивали. Спи.
А на ранок в хлопця з насоняшничини рушниця за плечима, в руках загнута
з лозини шабля. Ходить у бур'янi, руба║ панам мечем голови з плечей.
Пiдiйде до коров'яка: "Ти пан Дашкевич?", - "Я! Прости! Не буду!" Летить
голова з плiч. До другого: "Ти пан Висоцький?.." - летить голова. Сто┐ть
будяк, чорний, аж свiт отьмарю║. "А це буде ┐х цар". До нього: "Проси! Не
хочеш?" - i царева злетiла з плiч голова, як галка. Бiжить Оксана, умита,
чепурненька.
- Тарасе, що, ти робиш?
- Який я Тарас? Я - гайдамака!
- Що ж ти тут робиш?
- Не заважай! Бач - панам голови рубаю.
- I я! I я!
- Ну, добре, хай i ти будеш гайдамачка. На рушницю, стрiляй. - Бере,
цiлиться в будяк.
- Бу-бух!
- Трах! бах! рубай! бий!
В бур'янi закипiла вiйна - тихий вiдгук далеко┐ гайдамаччини.
- Оксаночко, я розкажу тобi казку.


* * *