"Михайло Стельмах. Велика piдня (Укр.)" - читать интересную книгу автора

у мертву воду увiйшов чоловiк. Щастя ми обiруч узяли. Треба не розвiяти
його як полову за вiтром, не стати самому рабом землi, отим жаднюгою, що в
грунт без толку зажене i сво║ життя i життя дiтей сво┐х. Розумi║ш, Дмитре?
- Розумiю, Свириде Яковлевичу, - поглянув у очi Мiрошниченка. - Тату,
де наше поле тепер?
- Бiля самого Бугу, - замiсть Тимофiя промовив Свирид Яковлевич. -
Хороша земля.
- I ваша нива поруч iз нашою?
- Поруч... Радий, Дмитре?
- Дуже, - i хороша напiвдитяча усмiшка зробила привабливiшим його
довгасте, по-степовому замкнуте обличчя. - Хiба такий день повiк забудеш?
- сказав схвильовано i замовк: може не так що вiн говорить першому
партiйному чоловiковi у селi.
- Отож бо й ║. Це такi днi, що наше життя до сонця повертають. -
Мiрошниченко ближче присунувся до Дмитра, раптом покосився на його ноги. -
Ти що то виробля║ш? Хочеш скалiчитись?
- Не скалiчусь, - поглянув на Свирида Яковлевича.
- Ти менi покинь вихвалятись. Присувайся ближче до середини.
- Не вихваляюсь. Хiба руху не чую? От як в майстернi щось виточу║ш або
струга║ш - усiм тiлом розумi║ш, то це останнiй пруг чи стружку здiйма║ш.
Змiря║ш потiм обциркулем - так воно i ║. Вiзьмiть мене з собою на поле.
- Обiйдемось без тебе, - обiзвався Тимофiй. - Ти ж тiльки що iз
столярнi. Нiчого навiть не ┐в.
- Дарма. Такий день... Чу║те, як в селi спiвають?
- Iще б не спiвати. Ех, коли б це худоби бiльше, - задумався Свирид
Яковлевич. - Щоб кожен бiдняк по конячинi мав. А то ж знову-таки за тяглом
до куркульнi не одному прийдеться на поклiн iти, вiддавати землю наспiл...
Як тво║ столярство, Дмитре?
- Нiчого, - вiдповiв стримано.
- Знаю, знаю, що добре. Старий Горенко не нахвалиться тобою: золотi
руки в тебе - каже.
- Якi там золотi! Бувайте здоровi, - скочив з воза i легко, неквапно
пiшов шляхом у село.
- Славний хлопчина, - похвалив Свирид Яковлевич. - Тiльки такий самий
мовчазний, хмурий, як i ти. Сьогоднi ще на радощах хоч трохи розiйшовся.
- То й добре. Що йому з доповiдями виступати? - знизав плечима Тимофiй.
- На коня гейкнути зможе - i хватить з нього. А коло землi уже й тепер
тямить, як iнший дорослий. Поле не говiркого - роботящого любить.
- Хм! Куди загнув! - сердито i насмiшкувато чмихнув Свирид Яковлевич. -
Вся наука, по-тво║му, виходить, щоб тiльки на коня умiв гукнути хлопець.
Багато ще вiд тебе див можна почути. Не для того, Тимофiю, революцiя
прийшла, щоб нашi дiти тiльки худобу умiли за повiд смикнути. Не для того!
"Це вiн добре сказав: не для того революцiя прийшла, - запам'ятову║
чiпким селянським розумом, який бiльше привик зважувати, передумувати,
анiж узагальнювати. - 3 головою чоловiк".

* * *

Земля у мерехтiннi зривалась на диби, вiдлiтала за бричкою i знову
круто пiдводилась вгору. В ┐┐ плямистих лiнiях Варчук чiтко бачив обриси,