"Михайло Стельмах. Велика piдня (Укр.)" - читать интересную книгу автора

прикмети свого поля, що напливали i втiкали округлим числом "30". Оцей
нуль, як страшний сон, кружляв i кружляв, витягуючи за собою всю душу.
"Тридцять десятин", - нила i набрякала од тоскно┐ злостi уся середина.
Проминувши Михайлюкiв хутiр, бричка влетiла в лiтинецькi лiси, i Сафрон
полегшено зiтхнув, оглянувся навколо, перехрестився i знову зiтхнув. Усе
здавалось, що за ним буде погоня, що хтось iз комбiдiвцiв довiдався, куди
вiн по┐хав.
Гострими, неблискучими очима оглядав обабiч дороги лiс, надiючись
зустрiнути бандитський патруль. Але нiде нi душi.
Змученi конi, тяжко граючи пахвами, з кар'║ру перейшли на рись, i
зеленкувате мило падало з обкипiлих вудил на попелястий супiсок, обсiяний
червоними перестиглими чашечками жолудiв.
Тиша.
Навiть чути, як жолудь, токуючи по гiлках, пада║ на корневище, коником
одскаку║ од трави i зручнiше припада║ до землi, ще теплий, як дитина, i
тугий, неначе набiй.
Сафрон скочив з брички, м'якою вiвсянкою ретельно i туго витер коням
спини, боки.
"Невже ви┐хали? - пройняла холодна дрож. - Не може бути такого. А як
майнули в друге село? Хоч на краю свiта, а знайду ┐х. Вимолю, виблагаю у
Гальчевського, щоб усiх комбiдчикiв передушив... Тридцять десятин
вiдрiзати, щоб вас на кавалки, на макове зерно порiзали!" Спухали,
натягувались жили на скронях, i стугонiла, розриваючись од лютого болю,
голова.
- Вйо, чорти! - перенiс злiсть на коней. Люто свиснув гарапник, двi
вогкi смуги зашипiли пiною на кiнських спинах. Воронi важко заклепали
дорогу; за бричкою помiж деревами мерехтливо побiгло обважнiле надвечiрн║
сонце.
Уже роса випала на землю, коли Сафрон в'┐хав у притихле село i зразу ж
зрадiв, на надбрiв'┐ розгладився покручений жмут зморщок. На невеликому
мiстку стояло дво║ бандитiв у високих, збитих набакир смушевих шапках.
Недалеко вiд них паслися нестриноженi конi.
- Добрий вечiр, хлопцi! Батько дома? - роблено веселим i владним
голосом запитав: знав, що iнакше говорити не можна - побачать м'якого
чоловiка, то й конi заберуть.
- А ти що за один будеш? - Високий каракатий бандит, граючись куцим
втинком, впритул пiдiйшов до Варчука.
- Двоюрiдний брат батька Гальчевського, - впевнено збрехав Варчук. -
Привiз важливi вiстi про розташування першо┐ кавбригади Багнюка, що
входять - у склад друго┐ червоно-козачо┐ дивiзi┐.
- Ага! - багатозначно протягнув бандит, i вже з пошаною оглянув Варчука
вузькими довгастими очима. - ┐дь у штаб. Там таких чекають.
- Де тепер штаб? В поповому домi?
- А де ж йому бути? - не здивувався освiдомленiстю Варчука. - Де краще
┐жу приготують, де кращу постiль постелять? - i засмiявся, натискаючи на
слово "постiль", надаючи йому багатозначного вiдтiнку.
Зразу за мiстком бiля похилого плоту хропiв на всю вулицю
напiвроздягнутий, облiплений мухами бандит. В узголов'┐ бiля порожньо┐
пляшки валялася шапка з гетьманським тризубцем i жовтою брудною китицею; з
роздерто┐ кишенi, як струмок кровi, пробився разок намиста i торочки