"Михайло Стельмах. Велика piдня (Укр.)" - читать интересную книгу автора

копита, i легка бричка, вивiрчуючи за собою навскiсний стовп пилюги,
промчала повз них.
Дебелi конi, закусивши вудила, витягувались в одну лiнiю i, зда║ться,
не бiгли, а, метляючи крилами грив, летiли вперед, Худий чорний чолов'яга
з пiдiбраними у рiвну тонку смугу устами аж перехилився з передка, неначе
от-от мав упасти на коней, завiситись на них зiгнутими у лiктях руками.
Ось вiн оглянувся назад, i, темнi очi блиснули лютою злобою, задимiлись
синiми бiлками.
- Сафрон Варчук! - здивовано промовив Тимофiй.
- Тьху! Куди його чорти несуть проти ночi? Чи не на вiдрiзану землю
подивитися? - аж пiдвiвся Мiрошниченко.
- Гляди, щоб вiн до банди не подався. Недарма, кажуть, iз Шепелем
дружбу вiв, а Гальчевський - права рука Шепеля.
Курява поволi вляглась, за возом наполоханими пташенятами злiтав сухий
лист.
На шляху пiд високим вузлатим шатром дерев, над яким, перегойдуючись,
трiпотiло низьке небо, замаячила самотня постать.
- Дивись, чи не твiй Дмитро йде?
Стрункий русявий пiдлiток швидкою пружною похiдкою прямував до них.
Густий, з живими iскорками чуб, пiдстрибуючи, торкався вислих, тяжких, як
два колоски, брiв.
- Добрий день, - привiтався з Свиридом Яковлевичем. - Тату, куди ви? -
i в очах блиснув щасний вогник здогадки. - На панську землю?
- На свою, Дмитре. Нема тепер пансько┐ - ║ наша земля, - не помiча║
Тимофiй, що повторю║ слова Мiрошниченка.
- Наша! Аж не вiриться, - всмiхнувся хлопець i, схопившись за
полудрабок, проворно вискочив на воза. Чуючи приплив весело┐ сили,
нарочито звiшеними ногами торкався шини i спиць заднього колеса,
вiдбиваючи на них ризикованi такти. Незастигла гнучка сила аж грала в
кожному його русi, пломенiлась в рум'янцях, яких не пригасив навiть мiцний
загар.
- Не вiриться? - загримiв Свирид Яковлевич. - Це тобi тепер не на
економi┐ за п'ятнадцять копiйок жили вимотувати. Тепер будеш бiля свого
поля ходити. Ти лише вдумайся в це: першим декретом радянсько┐ влади був
декрет про землю!.. Недавно в шпиталi я прочитав "Хiба ревуть воли, як
ясла повнi?". Тяжка книга про село. "Море темно┐ простоти" - так написано
там про змучених, ограбованих труженикiв. Бо чим тобi селянин вiд робочо┐
худоби вiдрiзнявся? Худоба iшла перед плугом, а вiн - над чужим плугом
груди ломив. Революцiя ж зразу нас iз моря темно┐ простоти людьми зробила.
Без не┐ нiхто б нам анi життя, анi скибки землi не дав би.
- Навiть за могилу на цвинтарi треба було заплатити, - несмiливо
обiзвався Дмитро.
- Як в око влiпив, - задоволене обiзвався Тимофiй.
- Це й товариш Савченко раз на мiтингу людям пояснював, коли про союз
робiтникiв з трудящим селянством говорив, - пожвавiшав хлопець.
Мiрошниченко, усмiхаючись, поглянув на Дмитра.
- Прислухайся, хлопче, до таких розмов. Це думи партi┐ про життя -
значить нашi, народнi думи. Одне дiло - розумiти, що воно й до чого, а
друге, головне - новою людиною ставати, солдатом, що революцiю обереже.
Оце твоя, Дмитре, дорога. Коли ж на яку iншу стежку схибнеш - це, значить,