"Михайло Стельмах. Велика piдня (Укр.)" - читать интересную книгу авторакопита, i легка бричка, вивiрчуючи за собою навскiсний стовп пилюги,
промчала повз них. Дебелi конi, закусивши вудила, витягувались в одну лiнiю i, зда║ться, не бiгли, а, метляючи крилами грив, летiли вперед, Худий чорний чолов'яга з пiдiбраними у рiвну тонку смугу устами аж перехилився з передка, неначе от-от мав упасти на коней, завiситись на них зiгнутими у лiктях руками. Ось вiн оглянувся назад, i, темнi очi блиснули лютою злобою, задимiлись синiми бiлками. - Сафрон Варчук! - здивовано промовив Тимофiй. - Тьху! Куди його чорти несуть проти ночi? Чи не на вiдрiзану землю подивитися? - аж пiдвiвся Мiрошниченко. - Гляди, щоб вiн до банди не подався. Недарма, кажуть, iз Шепелем дружбу вiв, а Гальчевський - права рука Шепеля. Курява поволi вляглась, за возом наполоханими пташенятами злiтав сухий лист. На шляху пiд високим вузлатим шатром дерев, над яким, перегойдуючись, трiпотiло низьке небо, замаячила самотня постать. - Дивись, чи не твiй Дмитро йде? Стрункий русявий пiдлiток швидкою пружною похiдкою прямував до них. Густий, з живими iскорками чуб, пiдстрибуючи, торкався вислих, тяжких, як два колоски, брiв. - Добрий день, - привiтався з Свиридом Яковлевичем. - Тату, куди ви? - i в очах блиснув щасний вогник здогадки. - На панську землю? - На свою, Дмитре. Нема тепер пансько┐ - ║ наша земля, - не помiча║ Тимофiй, що повторю║ слова Мiрошниченка. полудрабок, проворно вискочив на воза. Чуючи приплив весело┐ сили, нарочито звiшеними ногами торкався шини i спиць заднього колеса, вiдбиваючи на них ризикованi такти. Незастигла гнучка сила аж грала в кожному його русi, пломенiлась в рум'янцях, яких не пригасив навiть мiцний загар. - Не вiриться? - загримiв Свирид Яковлевич. - Це тобi тепер не на економi┐ за п'ятнадцять копiйок жили вимотувати. Тепер будеш бiля свого поля ходити. Ти лише вдумайся в це: першим декретом радянсько┐ влади був декрет про землю!.. Недавно в шпиталi я прочитав "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?". Тяжка книга про село. "Море темно┐ простоти" - так написано там про змучених, ограбованих труженикiв. Бо чим тобi селянин вiд робочо┐ худоби вiдрiзнявся? Худоба iшла перед плугом, а вiн - над чужим плугом груди ломив. Революцiя ж зразу нас iз моря темно┐ простоти людьми зробила. Без не┐ нiхто б нам анi життя, анi скибки землi не дав би. - Навiть за могилу на цвинтарi треба було заплатити, - несмiливо обiзвався Дмитро. - Як в око влiпив, - задоволене обiзвався Тимофiй. - Це й товариш Савченко раз на мiтингу людям пояснював, коли про союз робiтникiв з трудящим селянством говорив, - пожвавiшав хлопець. Мiрошниченко, усмiхаючись, поглянув на Дмитра. - Прислухайся, хлопче, до таких розмов. Це думи партi┐ про життя - значить нашi, народнi думи. Одне дiло - розумiти, що воно й до чого, а друге, головне - новою людиною ставати, солдатом, що революцiю обереже. Оце твоя, Дмитре, дорога. Коли ж на яку iншу стежку схибнеш - це, значить, |
|
|