"Михайло Стельмах. Щедрий вечip (Укр.)" - читать интересную книгу автора

за мною зашарудiло. Напевне, заворушилася борсукова сiмейка. Може, вона
саме засiла за стiл i оруду║ бiля миски? Я починаю усмiхатися, в думцi уже
всовую борсучатам у лапи ложки, а в цей час мене ошпарю║ смiх:
- Може, тобi й подушку покласти? Будеш вилежуватись, наче борсук!
Я вiдриваю голову од землi, а бiля мене аж перехиту║ться од смiху Люба,
у ┐┐ руцi погойду║ться чимсь напакована торбинка, i дiвчинка кладе ┐┐ на
те саме мiсце, до якого тиснулось мо║ вухо.
- I чого б ото я одразу всi зуби продавав? - кажу трохи невдоволено.
- Бо зрадiла, що тебе побачила, - мов очеретинка, розгойду║ться Люба. -
Я так i знала: ти при┐деш сьогоднi.
- Звiдки ж таке знаття?
- I сама не знаю звiдки, - звела угору худеньке плече. - То ви вже не
по┐дете у степи?
- Не по┐демо. Ти пособила нам.
- То так вийшло, - радi║ дiвчинка. - А ти щось привiз менi?
- А що ж тобi треба було привезти?
- Нiби й не догаду║шся? Якусь книжку.
- Привiз казки страшнi-страшнi.
- Про вiдьом i чортiв? - одразу ж скривилась i нахмурилась дiвчинка.
- Про них.
- Я цих i слухати не хочу.
- Чого?
- Бо як начита║шся ┐х, то так страшно ста║ самiй у лiсi. - I дiвчинка
боязко озирнулася назад, нiби там, за деревами, коловоротилась рiзна
погань.
- А от менi й зовсiм не страшно, - вiдчайдушне брешу, а сам згадую, як
менi колись уночi чорнi дiдовi штани здалися чортом.
- Бо ти хлопець, ти й не повинен боятися нечистi. Мiй тато каже, щоб i
я нiчого не страхалась, а я все одно страхаюсь.
- I чого ж ти бо┐шся?
- Грому, рiзно┐ поганi i сови.
- Сови?
- Еге. Вона увечерi так моторошно кричить, що волосся саме ┐жаком
пiдiйма║ться. I очi ┐┐ страшно свiтяться уночi. Тодi я забиваюсь у куренi
татовi пiд руку й одразу засинаю. Зате як славно тут удосвiта! Будять мене
то соловей, то зозуля, то iволга, то одуди, а то й роса. Ти щiльникового
меду хочеш?
I хоч менi дуже хочеться покуштувати солодкого, але я так вiднiкуюсь,
наче щодня маю мед у сво┐й хатi.
-I даремно, - каже чи┐мись словами Люба. - Мед-це здоров'я.
- Ну, коли здоров'я, то попробую.
- От i добре, - показу║ рiдкi зуби Люба. - А може, тобi i чумацько┐
юшки зварити?
- Та нi, мабуть, не треба.
- От я усе набиваюсь, а ти все вiднiкуешся i вiднiку║шся. Гордий чогось
став... Михайлику, а я тобi щось хочу сказати. - I дiвчинка, оглянувшись,
засоромлено подивилась на мене. - Сказати чи нi?
Я теж чогось нiяковiю i теж озираюся довкола.
- Кажи, як ма║ш щось...
- Ось дай вiдсапну. Тiльки ти нiкому нiчичирк. Чу║ш?.. Оце ж учора в