"Михайло Стельмах. Щедрий вечip (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Це вже ти, розумнику, щось нако┐в? Давно на тво┐х плечах не танцював
ремiнь.
- От вiчно ви на мене! - образився я.
- Що ж у тебе, моргухо, до нас? - пiдiйшов тато до Люби i з цiкавiстю
подивився на ┐┐ свiжовимите смагляве личко, на дбайливо заплетенi кiски i
отi окостенiлi гудзики на блузцi, що чогось ображено понадимали щiчки.
Люба пiдвела голову i сумно подивилась на батька.
- Михайло менi сказав, що ви збира║тесь ┐хати аж туди, де зовсiм нема║
лiсiв, то я вам принесла суниць, бо ┐х там теж не буде, - простягла
батьковi глечика i вже зовсiм тихенько прошепотiла: - А ми з Михайликом не
хочемо, щоб ви ┐хали.
- Ти дивись, - розгублено сказав батько i навiть заклiпав повiками. Вiн
поставив глечик на стiл i однi║ю рукою пригорнув Любу до себе.
Бiля печi схлипнула мати й намiрилась вийти в клуню.
- Почекай, Ганю, - лагiдно зупинив ┐┐ батько. - Чи не бачиш, що тепер
малi починають учити старших?
- Може, послуха║мо ┐х, Панасе?
- Та, мабуть, доведеться послухати, бо, гляди, й не знатимеш, де тебе
по ночах шукати, - погодився батько.
- Ой, спасибi, дядечку... Iще раз спасибi, - сказала Люба, загнулась,
поглянула на тата. - Я вам два рази сказала спасибi, а далi не знаю, як
уже треба дякувати...
- Спасибi, донечко, i тобi i за суницi, i за те, що прийшла до нас, -
сердечне сказав тато.
А Люба радiсно подивилася на мене i вперше посмiхнулася в нашiй хатi, i
посмiхнулися всi ┐┐ насурмоненi гудзики...



РОЗДIЛ ДРУГИЙ

Цi║┐ ночi я в усiх снах плив на човнi - плив по водi, по росi, по травi
i навiть по чи┐хось коноплях, що стояли, наче Дунай. I з напiвзабуття теж
випливав, мов на човнi.
Ще не розтуляючи очей, я всiм тiлом вiдчуваю злагоду в нашiй хатинi,
чую, як при║мно буркотить, обвива║ться навколо маминого батькiв голос, як
по-парубоцьки виводить "го-го" вогонь у печi, як вужем сичить на нього
окрiп, як пахуче метля║ться по долiвцi полиновий вiник. I в мо┐х вухах аж
забринiли-затанцювали весiльнi спiви:

До нас, невiстко, до нас,
А у нас усе гаразд:
Сама пiч хлiб пече,
Вiник хату мете.

Я одразу заплющеними очима бачу цю весiльну пiч iз позагнiчуваними
хлiбинами i веселiшаю.
- I чого воно ще посмiха║ться собi? - журно говорить мати, думаючи, що
я сплю.
- Мабуть, i в снах чита║ якусь книжку, - лагiдно вiдповiда║ тато,