"Михайло Стельмах. Щедрий вечip (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Батько спiдлоба глянув на нього:
- А звiдки ви зна║те, що буде дощ?
- Маю в сво┐х костях календар: зайде в них ломота - чекай непогоду.
Добрий вечiр вам.
- Добрий вечiр. Вас, бачу, груша приворожила?
- От i не вгадали, Панасе. Що груша? Куди вона дiнеться? Ви спочатку
нагнiвались на мене, а потiм самi втямили, що вона моя. Як то кажуть, i
просо мо║, i горобцi мо┐.
- Не ваше просо i не вашi горобцi, - одразу розсердився тато.
- I мiж святими бува║ сварка, - не гнiва║ться дядечко. - Послуха║мо, що
скажуть про це люди.
- Ви вже ма║те свiдкiв?
- Пiдбираю, пiдбираю, Панасе Дем'яновичу. Я не звик, щоб мо║, хай
навiть копiйчане, пропадало, бо за копiйкою i карбованця попустиш. Ось
так, а не iнакше треба жити-господарювати. Але тепер таке врем'я, коли
всякий норовить зобидити хазя┐на-господаря... А це правда, що наш
цар-государ зiбрав за гряницею аж мiльйон армi┐?
- Давно вже ваш цар-государ лежить у землi.
- Е, не кажiть, у землi лежить його двiйник. А сам цар-государ за
гряницею сили збира║.
- Це ви мене лякати прийшли? - батько зловтiшне пiдсiк дядечка.
- Та що ви, Панасе? - розвiв руки дебеляк. - Нащо менi когось лякати,
коли сам у революцiю був ляканий. Я до вас по дiлах кумерцi┐.
- Кумерцi┐?!
- Атож! Може, ваше замириться з нашим. Оце сорока на хвостi принесла,
що ви збира║тесь переселятись.
- Сорока ваша не збрехала.
Мати i я зiтхнули. Але дядько Володимир не почув нашо┐ печалi й бадьоро
продовжував:
- Це вiрно робите, що збира║тесь у степи. Там i землi бiльше, i пiсля
голоду стiльки хрещеного люду вимерло, що хату, а не цей льох за безцiнь
придба║те. То я оце й заглянув до вас: чи не будемо сватами?
- Що ж ви сватати прийшли? Мою хатину?
- Нащо менi це кипiло? От ваша десятинка над шляхом згодилась би менi.
Щоправда, не дуже вона зручна, витовкують ┐┐ на розхристi, та й земелька
теж могла б кращою бути, - хитренько ганить наше найбiльше багатство, щоб
збити цiну. - Але, коли гно┐ти ┐┐, щось бог зародить.
- Ви, доки не згудите, доти не купите? - заступа║ться мати за нашу
десятину.
- Хiба я неправду кажу? - косу║ дядечко на матiрi, торкнувшись рукою
кишенi, запиту║ батька: - Як ви на се║, коли я те║?
- Хiба вам випада║ до сво┐х дев'яти славних десятинок мати
мою,розхристану?
- Випада║! Випада║, Панасе, для круглого числа! В усьому люблю круглi
числа. Навiть жiнку брав тiльки з круглим числом - шiстнадцятку. Було б ┐й
сiмнадцять рокiв - не одружився б, - i дядечко Володимир захихикав,
задоволений сво┐м дотепом.
Я нiколи не бачив його таким говiрким. То завжди сидить на людях, мов
дзвiн без'язикий, хова║ у собi слова, як скарби в землi. А це, бач, навiть
жартувати зволйв. Ось як кумерцiя розв'язала язика. Тепер би йому,