"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- От лихо,- забiдкався хлопчак.- Може, чимсь пособити?.. Знову нога?
- Та не тiльки вона. Я тепер, Хведю, вздовж i впоперек зшитий, неначе
перкалева лялька, боюсь, щоби по всiх швах не розпоровся,- з насмiшкою
оглянув себе i замугикав пiсеньку, де багато було "ой": це теж зменшувало
рiзнi болi.
Хлопчак, похнюпившись, зупинив бiля дико┐ грушi коней, а Марко тим
часом промацав пiд штаниною суво┐ бинтiв, що туго скрiплювали його
тридцятип'ятисантиметровий рубець, на якому то випирали, то западалися
незаго║нi мiсця,- це вже залежало вiд того, чи на холодi, чи в теплi був
чоловiк. Сукровиця просочилася лише в одному мiсцi, .яке Марко жартома
називав сливою, бо коли воно замерзало, то й справдi схоже було на сливу.
А то ще були на тiлi Марка отакi "черешнi" й "порiчки". I через те, що про
них думалося i говорилося теж з насмiшкою, вони й болiли менше.
- То як нога, Марку Трохимовичу? - жалiснi║ худеньке, з западинами
навколо рота обличчя малолiтка.
- Все танцювати проситься, а медицина поки що забороня║, - не сердяться
i не болiснiють карi очi, з тими золотими обiдочками, в глибинах яких
таяться тiнi. - ┐сти хочеш, Хведю?
- Та... я, казав же ж, той, на станцi┐ ┐в, - зам'явся малий машталiр i
напiвобернувся до коней. - Брешеш, Хведю.
- От i нi.
- Дивочний ти хлопець: такечки, не спiкши рака, й дума║ш обманути мене?
Хлопчак порожевiв, нiяково цьвохнув батогом по таранкуватому навколо
грушi снiгу, на якому вугiльними лусочками пострибували льодiвнички, i
тихо запитав:
- А хiба видко, що неправду говорив?
- Поки що видно, а як i далi будеш отаким неподобством займатися, -
брехня увiйде в кров, i вона вже не буде червонiти. То мотай собi на вус,
що старшi кажуть. Чу║ш?
- Абись то всi старшi так говорили, - вихопилось у дитини, i вона вже
почервонiла не за себе, а за брехню старших.
Марко насторожився:
- Хтось тебе збива║ з пуття?
- Атож, - коротко вiдповiв, соромлячись говорити про такий непотрiб.
- I хто ж це, Хведю? - Лiпше вмощу║ в соломi ногу, щоб не промерзала.
- Та...
- Ну й не кажи, коли не хочеш. Це дiло хазяйське i добровiльне.
Хведько несподiвано розсердився, в його крапчастих очах потемнiшала
прозелень, а в куточку рота затiпався гнiв:
- А сам Безбородько не збива║ мене з пуття? Йому ж, було, везу iз
пасiки мед, а мушу казати, що в колгоспну комору. То це порядок чи не
дуже?
- Неподобство, Хведю!
- Отож!
- I що ти зробив?
- Що ж менi довелося робити? - Одразу наче хтось пiдмiнив хлопчака, i
на його потрiсканих губенятах i навколо них весело заграло зухвальство. -
На повному кар'║рi пiд'┐хав до головиного зрубу та як гукну на всю вулицю,
Щоб люди почули: "Тiтко, де ви там прожива║те? Чи, може, ненароком, казав
же ж той, за трудоднем на роботу пiшли ?"