"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

полковник Горюнов наказав пiд розписку передати вам, - безпорадно i
вперто, мов колосок у росi, хилилась i випростувалась дiвоча постать.
- Полковник Горюнов? - шанобливо перепитав начальник. -Хто ж цей бо║ць?
- кивнув на пiдводу.
- Безсмертний.
- Яке гарне прiзвище! - подобрiшали слова i обличчя начальника шпиталю.
Довгим, як у пiанiста, пальцем вiн пiдкликав двох санiтарiв, показав ┐м на
Безсмертного:
- На стiл!
Санiтари пiдiйшли до пiдводи, на мить насторожено обернулись,
прислухаючись до заходу. Колеса вiйни вже гуркотiли недалеко вiд шпиталю.
- Так, - глибокодумно сказав один.
- Бува║, - погодився другий i зiтхнув.
- Не никайтесь! - пiдiгнав ┐х начальник шпиталю. Санiтари поклали на
носилки Безсмертного й понесли в пiдземелля, що лаялось, стогнало,
плакало, командувало й задихалось у випарах лiкiв, кровi, землi.
- Трояндо, Трояндо, я Лiлея! - викликав когось iз далини поранений
радист. - Як чути? Прийом... Трояндо, Трояндо!..
- Пiшов ти к чортовiй матерi зi всiма сво┐ми квiточками заразом. Ой,
болить.
- Що болить?
- Нога болить.
- А де ж вона?
- Нема. В окопi залишилась, а тут болить...
Хтось шарпонув Марка за ногу, потiм за другу й здивувався:
- Ви погляньте на цього новака - у нього замiсть онуч роздертий
есесiвський прапор.
"Топчу фашизм!.. Топчу кривду!", - хотiв сказати Марко, але слова його
були такими кволими, що не могли розтулити уст.
Марка знову пiдхопили чи┐сь руки, кудись понесли i поклали на щось
холодне. Вiн вiдчув, як на нього наклала приторно-iдучу маску, i зрозумiв,
що лежить на операцiйному столi. Та його охопила така слабiсть, що уперше
за всiй вiйну подумав про смерть. I пiсля цього перед ним хитнулись,
розходячись у рiзнi сторони, двi дороги. Одна, просвiтлена, бiгла в рiдне
село, до не┐ притиралися головатi соняшники i його хата-бiлянка, а друга,
сiра, iмлиста, опускалась у темiнь.
"Оця перша - на життя, а друга - на смерть", - зрозумiв Марко,
стараючись якось не помiчати тi║┐ друго┐ дороги. Але видiння
перемежовувались - ┐х не можна було обхитрити. Раптом все здригнулось од
вибуху. Обвалюючись, загупала земля, почулися зойкк, а потiм хтось
крякнув:
- Хiрурга, хiрурга виносьте?
Густi гарячi хвилi, обдавши Марка, почали шалено намотуватись на нього
й розтягувати все тiло. З цим нестерпним вiдчуттям вiн кудись провалився,
але згодом почав спливати чи виходити з небуття. Вiн почув, як хтось,
скрадаючись, пiдiйшов i став бiля його нiг. Марко розплющив очi, холонучи:
на тлi теменi, мов на велетенському рентгенознiмку, побачив смерть. Вона
була точнiсiнько така, якою знав ┐┐ з прадавнiх казок, з малюнкiв чи
сновидiнь.
Смерть вiддiлилась вiд свого рентгенiвського знiмка, поглянула на Марка